Кохання на депозиті. Книга 1.

Частина 15. Друзі по нещастю

Частина 15. Друзі по нещастю

Частина 15. Друзі по нещастю

 Коханими примарними,

Намаганнями марними,

Сльозами болючими, ранніми

Ранами...

 

Тихесенько клацнув замок вхідних дверей, і вони дуже повільно прочинилися, ніби остерігаючись побачити когось у кімнаті. Проте того боялися не двері, а тендітна дівчина, яка пересувалася навшпиньках маленькими кроками. Не вмикаючи світло, Зоряна зайшла, ніби по-злодійськи проникала, до своєї квартири. Дівчина завчасно роззулася і зняла із себе верхній одяг, щоб раптом не розбудити свого сусіда і суворого друга Назара.

- Ти думаєш, я міг заснути, коли тебе о такій порі немає вдома? - різко ввімкнув світло товариш, заставши Зоряну у смішній позі. - Чому телефон вимкнений? Я вже всі лікарні обдзвонив. Уже хотів у поліцію заявляти про зникнення!

- Вибач… - прикрила очі від яскравого світла винуватиця.

- Вибач?! Вибач?! - не знаходив собі місця співмешканець, який те і робив, що виміряв нервовими кроками вузенький коридор.

- Чого ти так кіпішуєш? У мене ж все добре… - спробувала виправдатися Зоряна. - Просто батарея сіла у мобільному…

- Що? Це я чого кіпішую?! Добре у неї все! - з іронією мовив Назар. - Не роби більше так! Я за цей час подумки тричі поховати тебе встиг! Зоряно, ніч надворі! А місто у нас не з тихих... Чого кіпішую?.. До речі, а де це ми таких словечок нахваталися, га?

- Зроби мені кави чи чаю... і я тобі все розкажу, - сусідка винувато поглянула на годинник, стрілки якого зрадницько летіли до ранку.

Спочатку Назар мало не вибухнув, але потім потроху почав заспокоюватися. Подруга жива-здорова, вже вдома... Немає причин для хвилювання, чи не так?.. На душі полегшало, тож він мовчки пошкандибав на кухню ставити чайник.

- Тобі, як завжди, еспресо чи подвійну порцію? - уже спокійно, але якось замислено запитав хлопець.

- Якщо можна, то краще велику чашку чорного чаю з бергамотом. А в нас щось є перекусити? - посміхнулася Зоряна, коли Назар одразу ж поліз у холодильник за інгрідієнтами для бутербродів. - Чудово! А я тоді швиденько в душ!

За п’ять хвилин друзі уже пили гарячий чай з великих горняток і сміялися над всім, що трапилося за останню добу.

- Ой, Зорю... Ти мене з кожним днем дивуєш все більше і більше! - уже зовсім спокійно сказав Назар.

- Якби ти тільки знав, як я сама себе кожного разу дивую! - Зоряна швидко відкушувала шматок за шматком від великого бутера (до речі, це ще одне нове слово, яке помітив Назар у лексиці подруги).

- То у вас з ним вже... було?.. - питально поглянув хлопець.

- Що саме? - не одразу зрозуміла дівчина запитання друга.

- Ну... Буууло...? - протягнув таємничо Назар, ніби від цього запитання ставало зрозумілим і чітким.

- Що ти... А... Ти що?! Зовсім здурів?!! - Зоряна на декілька секунд забула про їжу, адже їй нарешті стало зрозуміло, на що так натякав друг. - Після першого дня знайомства? Ти серйозно?! Мені вже вистачає того, що цілуватися навчилася. Тепер от цілуюся з першими зустрічними! Ні, до “буууло” мені ще “далеееко”! Хоча… він, уявляєш, мені пропонував!.. Причому неодноразово... Я навіть думаю, що відмова його образила... Але то вже його проблеми!

- Це точно! Так ви тепер зустрічаєтеся чи ні? - чомусь вже з полегшенням запитував далі Назар.

- А звідки мені знати? Ми про це не говорили! - Зоряна взялася за другий бутерброд і продовжила так само весело: - Хоча... вечір я провела просто бомбезно! І якщо він запропонує повторити, то я обов’язково погоджуся!

- Бомбезно... - хлопця починала дратувати нова манера спілкування подруги, але він не міг робити їй зауваження. - А номерами ви обмінялися?

- Так. І номерами телефонів, і додали один одного у друзі в соціальній мережі. Зв’язок не втратимо! Так, все було дуже смачно! Дякую, сусідо! Я в ліжечко, - доївши останній шматочок сиру, сказала Зоряна. - Спати хочеться, просто жах! Ноги гудуть... Ми з Левом півміста пішки обійшли… Гуляли й на зорі дивилися… романтика!

- Так, радий за тебе... - провів поглядом безтурботну дівчину Назар.

 

 

Перед сном Зоряна ще раз перевірила месенджер і телефон: “Ні... Порожньо... Може, уже спить?..” На цьому німому запитанні вона обійняла вже за звичкою свою подушку і поринула у теплий сон.

Сьогодні думки їй не заважали. Чомусь пригода з Левом так сподобалася дівчині, що вона мала вільні та гарні сни, у яких почувалася такою легкою і піднесеною, ніби усі проблеми зникли з її життя. Ось і та стіна, по якій вона кілька годин тому підіймалася разом із новим знайомим... От тільки у сні Зоряна караскалася по справжній скелі, а оточували її неймовірні краєвиди: блакитне небо де-не-де одягнене у м’якенькі та пухкенькі, як солодка вата, хмари, великі птахи, які літали далеко знизу, маленькі кучеряві дерева, що очікували Зоряну з самого низу... Дивно, але уві сні дівчина взагалі не боялася висоти, вона впевненими рухами йшла до своєї мети - підкорення вершини.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше