Частина 13. Таки 13-та...

Частина 13. Таки 13-та...

Сміливими рухами, необережними...

Шукаєм шлях відступу! Ми - застережливі!

Без човнів, про всяк випадок, рятівних

Своїх...

“Боже, уже місяць! Довгий місяць у цілковитій невідомості. Жодного телефонного дзвінка чи смс, ніякого слова, окрім “по роботі”. Цікаво, і скільки ще нам доведеться чекати, щоб не поранити крихку Маринчину душу? Скільки? Рік? Два? Ну, все... З мене досить. Може, він взагалі довіку тій бідолашній курві носа витиратиме? Хай вирішує тут і зараз: вона або я!” - нарешті не витримала Зоряна і вирішила розставити всі крапки над “і”.

Вона була такою красномовною і сміливою у своїх думках дорогою до роботи. Але вже перед дверима Вадимового кабінету у грудях дівчини щось тріснуло, ніби легенький заряд струму, і гаряча хвиля сумнівів прокотилася миттєво по кожній вені, кожному капілярчику Зорянчиного тіла! Місяць тому вона без зволікань припинила, чи, за словами шефа, “поставила на паузу” їхні стосунки. Що змінилося зараз? О, за місяць багато чого може перевернутися з ніг на голову. Зоряна провела цей час у постійних роздумах, самонакручуванні (читай - самознищенні!), до якого вдається якщо не кожна перша, то кожна друга жінка, що заплуталася у любовному павутинні.

“Дурепа, дурепа... Куди ти зібралася?” - але дівчина вже не могла зупинитися, ноги самі йшли, а руки неконтрольовано взялися за новеньку стильну дверну ручку і... Перше, що побачила Зоряна - Марину... у Вадимових обіймах! А ви що думали? Ось, як воно буває, коли протягом місяця мучити себе здогадками, заспокоювати марними надіями і всоте прокручувати куценькі миті щастя, отримані під час кількох побачень...

 Дівчина завмерла на місці, не в змозі навіть поворухнутися. Тіло скували невидимі кайдани. У горлі пересохло. А ця парочка безсоромно, просто у неї на очах, продовжувала займатися коханням. Зоряна так невчасно відчула неприємне дежавю, або то був просто спогад із минулого життя, яке вона так надіялася назавжди забути.  Коханці ж не зупинялися, поступово заходячи все далі і далі... “Як вони можуть? На роботі... У прийомні години... Та ще й не потрудилися замкнутися!” - незрозуміло, про що ще може думати жінка у такому шокованому стані. Зоряна була таки не в собі, адже продовжувала спостерігати за Мариною у червоній мереживній білизні, яка так непристойно вигиналася, що, здавалося, ще зовсім трішки і залишиться навіть і без тих мізерних клаптиків матерії. У якусь мить погляди суперниць зустрілися. І Зоряна не побачила в очах спокусниці ні краплі сорому чи страху, лише відверте презирство й насмішку. Вона ніби промовляла: “Він мій! Він завжди буде лише мій! А ти програла вже цю битву. Змирися і шукай собі щастя деінде!”

Коли Вадим нарешті побачив Зоряну, то лише на мить отетерів, а потім... раптом почав співати: “Спи собі сама, коли біля тебе мене нема! Спи собі сама…”

- Що в дідька відбувається? - нарешті до дівчини повернулася сила в голосі, і вона змогла від душі чортихнутися.

- Зорько, ти мені скажи, будь така ласкава... Навіщо ставити будильник, коли ти його ніколи не чуєш? - продовжив Вадим тепер голосом Назара.

- Назар?!

- Зоряно, та вимкни ти вже його, хай йому грець! Дай хоч у суботу поспати трохи довше! І мелодію зміни. Може хоч тоді спати сама перестанеш?! - донеслося з сусідньої кімнати.

Нарешті Зоря розплющила очі і зрозуміла, що то був лише один з тих чергових нічних кошмарів, які з’явилися ще місяць тому і замінили еротичні фантазії про Вадима.

Дівчина наважилася на важке рішення - не ризикувати і більше не заплющувати очі, щоб раптом не заснути і не додивитися до кінця те жахливе марення. Хоча на вихідних вона полюбляла спати майже до обіду. Прийнявши контрастний душ, вирішила замість вибачень приготувати сніданок Назарові і таким чином підмінити його на “ранковому чергуванні”. Сусіди вже давно жартують про свої домовленості стосовно виконання домашніх обов’язків і називають їх або “чергуваннями”, або “нарядами”.

Увімкнувши музику на телефоні, дівчина одягла навушники, аби не заважати сусіду. Чого-чого, а вдруге розбудити Назара совість їй таки не дозволяла! Музика завжди допомагала Зоряні із виконанням будь-яких справ. І того ранку під ритми запальних латиноамериканських композицій у малесенькій кухні готувалися рубані котлети з індюшатини і макарони по-італійськи під соусом чілі.

На пательні шкварчали котлетки, соус чекав своєї черги, а пристрасна композиція в навушниках виконала свою запальну функцію! Зоряна вертіла стегнами з насолодою і завзяттям: вісімку назовні, вісімку в середину, сексуальні рухи грудьми із танцю живота, які вона вподобала на якомусь з каналів у ютубі… Вона поєднала все, що захотіла у своєму танці: і пристрасне танго, і спокусливі східні рухи, і веселе “ча-ча-раз-два-три”. Одяг (коротесенькі шортики і топ) завершував образ легковажної молодої звабниці, яка насправді нікого і не збиралася спокушати, а просто насолоджувалася життям! Усе виглядало, як у яскравих мексиканських кліпах...

- Я... е-м... так розумію... Оце усе - вибачення за зруйнований сон?