Частина 10. Кіномани

Частина 10. Кіномани

Ти приходила нині у сні

І своєю жагою світилась...

Як же шкода: ті чари ясні

Наснились...

- Зорю, Зорянчику... Ну, прокинься, будь ласочка... - ледь чутно гукав за дверима кімнати Назарій.

- Що?.. Щось трапилося? Назар? Заходь! - підскочила злякана дівчина.

Її скуйовджене, вже досить-таки довге, волосся пасмами спадало на очі. М’якенька підліткова піжама у вигляді ведмежатка і смішні панчохи з різнокольоровими пальчиками на ногах виглядали дуже кумедно, але гарненько. І до всього цього заспане личко. Картина на сто мільйонів!

- Усе просто супер! Мій план спрацював, і ми з Діаночкою знову разом! - тепер не стримуючи радості, майже прокричав сусід.

- Клас... Вітаю! Це все супер, звичайно... Але чи ця новина не могла зачекати, доки я прокинуся? - протираючи очі, поцікавилася заспана дівчина.

- Ні, не могла! Давай, швиденько збирайся... За півгодини тут буде Діана! Ти мені винна послугу, - розгортаючи ковдру Зоряни, тараторив хлопець, - тому я забронював тобі квиток до кінотеатру... Там доспиш...

- От, дідько! - лаялася Зоря, залишаючи своє тепле ліжечко.

Найменше, що вона зараз хотіла бачити - це очі Назарової дівчини. Ще й після всього того, що вчора сталося. Тому вона за лічені хвилини привела себе до ладу і накивала п’ятами, не чекаючи появи Діани на порозі їхньої квартири.

Дорогою до розважального центру вона зрозуміла, що надворі вже був давно не ранок. Дві години по обіді.

- І як це я так довго спала? - неочікувано запитала Зоряна сама в себе.

На цей монолог звернули увагу зустрічні люди, а сама дівчина думала про відчуття голоду, яке все більше її охоплювало.  Їсти хотілося нестерпно. До сеансу залишалося ще півгодини, тож вона вирішила з’їсти шматочок піци і випити запашної кави. Зробила замовлення і, зручно вмостившись, очікувала офіціанта.

Так цікаво, як швидко може змінитися життя, звички та стиль поведінки людини, яка тільки цього забажає. Трохи більше півроку тому вона і уявити себе не могла такою гарно вбраною, вишуканою, доглянутою пані у затишному кафе. Її колишній жодного разу не запрошував до ресторану чи хоча би піцерію. Зоряна і не вміла поводити себе у таких місцях, а зараз де і поділися усі комплекси і страхи! І то було прекрасно!

Тепер одним із улюблених місць для дівчини став кінотеатр, який протягом сімейного життя вона не мала змоги відвідувати. Які фільми вона обирала? Зовсім різні, адже її кіносмак тільки формувався.

Зоряна за типом темпераменту була кимось середнім між флегматиком та сангвініком. Тому за своєю спокійною і розважливою частиною натури любила фільми із чітким сюжетом, у яких герої переборюють різноманітні складні життєві випробування, проявляючи наполегливість, завзятість у роботі, обов’язково цінують життя та все, що відбувається навколо нього. Одним із улюблених фільмів була картина Р.Дж.Катлера “Якщо я залишуся”.

Внутрішній сангвінік Зоряни обирав фільми за акторським складом, оскільки представникам цього типу темпераменту важливі саме виражені емоції та яскрава гра дійових осіб. Коли дівчина переглядала фільм “Август Раш” режисера Кьорсан Шерідан, то і плакала, і сміялася, і переказувала згодом деякі епізоди Назару, який після такої захопливої рецензії також захотів подивитися цю стрічку.

Сам Назарій був стовідсотковим холериком, хоча, як відомо, “чистих” типів характеру і не існує, але... Сусід Зоряни був запеклим фаном фільмів про супергероїв, а кінокомпанія “Марвел” взагалі його улюблена. І це не дивно, адже холерикам характерна швидка зміна настрою та емоційність. Тому для людей, схожих на Назара, підійдуть фільми із захоплюючим сюжетом та високою емоційною напругою.

І про меланхоліків... Це шанувальники романтичних мелодрам. Діана, до речі, теж входила до рядів цього вразливого типу людей. Тому Назар був часто приреченим на муки під час декількагодинних переглядів сльозливих стрічок “Пам’ятай мене” Аллен Куртер, “Між небом і землею” Марка Уотерса, “Хоча б раз у житті” Джона Корні та багатьох інших.

Цього разу Зоряна не сама обирала кіносеанс, а Назар, скоріш за все, не дуже замислювався, який саме фільм сподобається його подрузі, тому дівчина уявлення не мала, що за історія її чекатиме через декілька хвилин. Із невеличкої рекламки вона дізналася, що то була комедія. Хоча жанр зрозумілий навіть із самої назви - “Дівчина без комплексів”. Не встигла вона повністю прокинутися і прийти в себе, як звідкись з’явився він! Вадим...

- Привіт! Не думав тебе тут зустріти! Можна? - показуючи на вільне місце біля Зоряни, запитав усміхнений бос.

- Так.... - дівчина навіть привітатися забула від такої несподіванки. - Звісно сідайте! Будь ласка…

- Дякую, - зручно вмощуючись на стільчику, відповів Вадим Петрович.

- А... ви самі? - нарешті взяла себе в руки Зоряна.