Частина 8. Приватний тренер

Частина 8. Приватний тренер

Подружився вітер з вогнем

І по світу розвіяв жаринки...

Попіл пристрастю спалахне

До жінки!

- Ой, Зорянко!.. Здається, наш Вадим Петрович закохався! - щебетала весела Лідочка.

- Закохався? У кого?! - немов злякана птаха, стрепенулася співрозмовниця.

- Чого така перелякана? Та ясне діло, що в тебе! - не втрималася, щоб не розсміятися, Ніна Валентинівна.

- Таке скажете, у мене… І з чого б це раптом? - не йняла віри почутому щедро вкрита багрянцем молода бухгалтерка.

- Та він давно уже на тебе запав. Чи ти не бачиш? Очей не зводить! - невгавала говірка подружка. - Тільки про тебе і говорить: “Зоря - найкраща працівниця місяця! Зорянка - найкраща працівниця кварталу! Беріть із Зоряни приклад...” Воно, звичайно, то все правда, але… Уже навіть Маринка почала побоюватися, що він від неї до тебе скоро втече. Он як впилася в нього своїми пазурами! А знаєте, що я чула? Що ця вертихвістка навіть коханця заможного кинула! Уявляєте?! Обачною стала... Ач, як втратити боса боїться!

- Не говори дурниць! - стояла на своєму Зоряна. - Ну який чоловік від такої моделі піде?

- Ой, дівко, що ж ти така нетямуща?.. Уже півроку як працюєш з нами, як бігаєш по різних спортивних залах, як щодня займаєшся фітнесом-шмітнесом, йогою-шмогою... До перукаря свого хваленого по записах ходиш... Уже виглядаєш не гірше, як з обкладинки, а все ніяк самооцінку підняти не можеш! - награно сердито говорила старша колега.

- Може тобі ще до психолога походити? - вставила свої п’ять копійок турботлива Лідочка. - Кажуть, зараз це модно. Комплексів позбутися допомагає...

- Ага, до психолога! Дивись, що придумала! - аж розсердилася Ніна Валентинівна. - Мужика їй треба! Нормального! Може і наш Вадим Петрович підійшов би, якби ти, Зоряно, гав не ловила! Ти ж по ньому вже півроку сохнеш. З самого першого дня! Думаєш, не помітно? Та і він також…

- А що він? Якщо ви такі обоє уважні й не помітили, він - зайнятий! Дівчину має! - починала злитися Зоряна.

- Кого він має?! І як тільки в тебе язик повертається ту шльондру корисливу дівчиною називати? Та в неї коханців за Вадима Петровича стільки перебуло, що й на пальцях не порахувати! Дівчина... Чуєш, Лідочко, “дівчина”! - Ніна Валентинівна тільки й стрималася, щоб не сплюнути.

- І не говоріть! Курвісько безсоромне - ось хто вона! - безапеляційно підтримала мудру колегу молоденька співробітниця банку.

- Слухайте, що ми про неї говоримо? Краще розкажи, Зоряно, нам, як там твій співмешканець поживає? - питально поглянула Ніна Валентинівна. - Начебто хлопець непоганий, правда ж?

- Точно-точно! - аж підстрибнула на стільці Лідочка. - Він у тебе такий красунчик, ну просто ягідка!

- Назарій, ягідка?! Та ну вас! Понавигадуєте, що й на голову не налізе! Ми з ним просто друзі! - відмахнулася байдуже Зоряна.

- Але ж він вільний, як птаха в небі! То що знову не так? - не зрозуміла Ліда.

- А наша Галя балувана, - підморгнула Ніна Валентинівна колезі.

- Ну, от що ви розумієте? Він і досі кохає свою Діаночку і... страждає. Йому так погано... Все чекає, що та повернеться. А вона навмисне дражнить його в соцмережах: різні фоточки, відосики викладає… Хай би вже чи мирилася, чи знайшла собі кого, щоб він не снував, як примара. Мені його дуже шкода, і ми друзі, - підсумувала Зорянка.

- Тю... Він - один, ти - одна. Півроку вдвох прожили “душа в душу”. Жодного разу не посварилися! Підтримуєте один одного, допомагаєте... Не у всіх пар так буває, а ти кажеш, “друзі”! - філософствувала головна бухгалтер. - Це така в нас час рідкість, Зоряно! Ото б і зійшлися…

- А що їм сходитися? Вони ж і так разом живуть! - як завше не втерпіла Лідочка і перебила співрозмовницю.

- Так, усе. Годі мене сватати! Робочий день уже давно закінчився, а ви мені звіт не даєте доробити, - вдавано суворо сказала Зоряна. - А у мене, до речі, сьогодні важлива дата!

- Яка-така ще дата? День народження твій, наскільки я пам’ятаю, у січні... - не зрозуміла подружка.

- Правильно пам’ятаєш, Лідочко. Це ми з Назарієм вирішили відсвяткувати півроку спільного проживання. Він там вечерю святкову готує, а я тут з вами “ні про що” спілкуюся...

Колеги від подиву лише стиснули плечима. А що тут скажеш? Хлопці їй до ніг штабелями падають, а вона все велосипед придумує. Дивачка, та й годі!

- Привіт! Ого! Що це за кулінарний шедевр ти тут готуєш? Які аромати! Аж за два квартали чути! - намагалася непомітно відщипнути від рум’яної м’ясної страви малесенький шматочок Зоря.

- Привіт! Е, ні... Так не піде! Швидко мити руки. У мене майже все готово, - легенько плеснувши крадійку по руці, мовив симпатичний шеф-кухар.

- Ну, добре-добре, чого кричати! - сміялася Зоряна. - Пане Назарію, а можна я спочатку швиденько розімнуся, бо засиділася на роботі?.. Потім вночі ломка буде!

- Тільки, пані Зоряно, будь ласка, швиденько, - підіграв сусідці хлопець. - У мене таке відчуття, що живіт до спини прилип, голодний, мов вовк!

- Десять хвилиночок! - уже із своєї кімнати відповідала Зоря.

- Знаю я твої “десять хвилиночок”. Як почнеш, так і за годину не вийдеш!

- Нагадую, - продовжувала дівчина, уже переодягнена у зручний одяг, - ти мене сам на спорт підсадив, тож…

- Егеж, підсадив. Хто ж міг подумати, що у тебе на цій темі дах знесе, - підколов сусідку Назар.

- Не перебільшуй! - відповіла застигла в позі лотоса дівчина.