3. Зустріч з нею

Деміан

- Мені потрібна твоя допомога! Ти ж знаєш, я без тебе не зможу врятувати мою дівчинку. 

- Чому я? В дитинстві ми не дуже ладили та й потім .... Постійні сварки і навіть бійки... Я не той, з ким вона піде на втечу. - промови я.

- Піде, ще й як піде. Хоч ви і сварилися, та вона знає, що ти не кинеш її в тяжкій ситуації. Я б пішов, але мені не можна. Мене одразу викриють! Будь ласка, Деміане, якщо в тебе залишились хоч трішки теплих почуттів до Саміри, врятуй її.

Хоч трішки.... Цих почуттів вдосталь! Останнім часом тільки про це й думаю...Не виходить викинути з голови останній бал і як Саміра втікала з ного, особливо її обличчя, такого жаху та виразу я ніколи не бачив на її завжди усміхненому обличчі. Що ж міг такого зробити їй Шерон?  

При згадці про цього непотріба, руки одразу стискаються в кулаки.

- Добре, я спробую. Якщо в мене все вийде, то ми будемо на місці через три дні. Чекайте нас там.

 - Дякую тобі за все. За мій порятунок та Саміри. Я віддячу, обов'язково, як тільки заберу те, що належить мені.

Подумки я вже уявляв собі свій план та як можна витягти Саміру так, щоб вона змогла перетнути кордон королівств. А далі вже будь що буде, але вона буде в безпеці. Отже, треба йти у вечірній час, і втілити цей план.

Дочекавшись темряви, переліз через огорожу та перечекавши вартових, швидко почав підійматися по стіні до вікна кімнати Саміри. Діставшись місця призначення, я трішки не розрахував сили і розбив вікно. Тонке скло лопнуло та розсипалося маленькими частинками по підлозі. Не гаючи часу, швидко плигнув у нього та не знімаючи плаща зайшов у кімнату. Як тільки побачив Саміру, у грудях знов піднявся жар який тлів та зігрівав мою душу та тіло. Не встиг роздивитися її ,як Саміра швидко сплигнула з ліжка та хотіла дістатися дверей, але я перегородив їй шлях та різко розвернув її обличчям до себе.

Тільки побачивши мої очі, Саміра зрозуміла хто перед нею. Відкривши їх ще ширше, вона розглядала мене без ніякого страху, а навпаки, поїдала очима до болі знайоме обличчя,  вона впізнала мене, я бачив це по її очах.

- Ну привіт, принцеско! - тихо на вушко прошепотів я.  - Впізнала? Чи будемо гратися в розгадування особистості?! - натякнув я та зняв плащ з голови.

- Деміане! Як ти .....? Що ти тут робиш? Ти геть втратив розум?! Тобі не можна бути тут!!! Невже ти.... - закричала вона.

- Ну.. годі, годі! Чого так верещати?! - тихо поклавши палець їй на вуста промовив я. - Тихіше, люба, ти ж не хочеш щоб сюди прибігла варта! 

- Що ти тут робиш? - тихо запитала Саміра. 

- Та от, вирішив трішки прогулятися. Та й думаю, чого б не зайти до знайомої дізнатися як справи, чи можна просто потеревенити? Як ти,  принцеско?

- Не називай мене так! - обурено сказала дівчина. - Годі! Нам не по 12 років! Навіщо ти тут? І як ти взагалі сюди дістався? Та ще й через вікно! Ти збожеволів? Тут надто високо аби ...

- Тссс.... Самі, я сам собі господар! Де хочу,  там і гуляю. А висоти я зовсім не боюся. - пошепки промовив я.

Між нами настала тиша. Жоден із нас не промовив ні слова, лише тихо споглядали один за одним.

Ось тут, мені вже нічого не завадило роздивитися її як слід. Сказати, що я був у шоці ,це нічого не сказати. Вона  стала неймовірно вродливою дівчиною. Її біляве довге волосся було заплетене у косу, яка лежала на її плечі, великі зелені очі, наче величезні смарагди виблискували на її обличчі, прямий ніс та дивовижні рум'яні вуста, які я так запам'ятав ще в її 15-ти річчя, так  і манили да себе. Вона стала ще стрункішою, я роздивлявся її наче зелений юнак, який вперше побачив гарну дівчину поряд із собою. Я застиг та забув як дихати. Поряд з нею в мене завжди не вистачало повітря в легенях. Вона роздивлялася мене не з меншим захватом, чим я і скористався, наближаючись до неї. 

Підходячи ближче до Саміри, я дмухнув їй  біля її гарненького вушка і побачив купу сиріт які побігли від її шиї. Я посміхнувся.

- Ой, що ти робиш? - вигукнула вона.

- Ти так роздивлялася мене, не хотілося тебе переривати, все ж таки, я справив на тебе незабутнє враження, раз ти навіть не бачила як я йшов до тебе, але в нас є справа, яку треба вирішити негайно. 

- Ох ти й чванько! Пихатість - ні до чого гарного не доводить! Я бачила й гарніших красунчиків.- і по дитячому показала мені язика.

- То я красунчик? Ну що ж, дякую за комплімент. - посміхнувся він.

Я бачив. як вона обурилася, але я встиг її підловити. Тобто... вона до мене щось відчуває?

- То через яку справу ти тут? Ти сказав, що її треба вирішити негайно! Про що ти? 

- Так, саме через це,  я тут. У мене питання: ти хочеш вийти заміж за Шерона? 

- А яке тобі діло щодо цього? Чому ти взагалі запитуєш мене про таке?! Через три дні весілля... 

- Так хочеш чи ні? Дай мені просту відповідь: так чи ні?- не відриваючи погляду, сказав я.

Навіть не задумуючись, дивившись мені в очі, вона промовила ту відповідь ,на яку я подумки чекав.

- Ні!