Розділ 8

Марена

– Покровителько смерті, – знайомий дзвінкий голос розлився моєю хатиною, – я хотіла перепросити за ту ситуацію з деревами, тому принесла тобі варення, яке сама зробила з ягід.

Я перевела очі на неї з книги. Мавка посміхалася з кошиком в руках. 

– Дякую, але що мені з ним робити?

– Можеш з'їсти чи віддати тому хлопцю, який обламував сухі гілки.

– Ти ти хочеш через мене передати свої вибачення? – лукава посмішка розплилась моїм обличчям. 

– Ні-ні-ні, в жодному випадку, – це точно так.

– Та невже? – нахилила голову та вигнула брови я.

– Гаразд, так. Я б зробила це сама, але не можу виходити з лісу і… ти знаєш, що це небезпечно для мене.

– Добре, залиш це, пізніше передам йому, – кивнула й перевела очі знову до книжки. 

Мавка поставила кошик, плеснула в долоні та вийшла з будинку. Слава всім, що вона так швидко пішла. Варення передам, коли  зустріну Дем'яна.

*** 

Я стою перед будинком хлопця з яким уклала угоду з порогом та варенням. Коли продовжила читати не могла зосередитись на історії через це варення, а коли взяла його до рук – вирішила спекти пиріг… Дем'ян казав, що його сестра любить солодке. 

Відкрила хвіртку і зайшла на подвір'я. До мене майже відразу вийшов Дем'ян, який здивовано витріщався на мене.

– Що ти тут робиш? – жодної настороженості в його голосі не було. 

– Мавка просила передати варення, яке вона приготувала, у знак вибачення за ту ситуацію з гілками, – передала йому кошик.

– А пиріг? 

– Ти казав, що… твоїй сестрі подобається солодке тому я приготувала його, – кажучи це, відвела погляд у бік, але відчувала як він дивиться на мене.

– Ти… сама зробила його? – здивування грало в його голосі. 

– Так, насправді раніше у мене добре виходило, але я давно не практикувалася у цьому. Сподіваюся, він буде смачним.

Що зі мною коїться? Чому говорю так невпевнено?

– Не кажи, що ти збиралася просто піти. Ходімо вип'ємо чаю і заодно побачиш чи смачний він. У мене в будинку професійний критик солодощів, тому не думай що буде легко, – він посміхнувся з тими ямочками на щоках.

Я уже казала, щоб вони були прокляті? Скажу ще раз. 

– Ти запрошуєш мене до свого будинку, – кожне слово я промовляла повільно, не вірячи що кажу це.

– Так. У цьому щось дивне? 

Я нервово розсміялась.

– Навіть не уявляєш наскільки.

– Ходімо.  

Зайшовши до будинку, зустрілась з сумним поглядом  дівчинку, яка сиділа біля вікна. У неї були запалі очі, худе тіло настільки, що лише один скелет прикривала нічна сорочка. 

Ходячий мрець.

– Братику, хто це? – змучений, зовсім без надій голос…

– Це Марена, моя подруга, а це моя сестра Ася, – представив нас одна одній. – Марена приготувала пиріг і каже, що чудово пече, тож ми маємо перевірити наскільки це правдиве твердження, – Дем'ян говорив із посмішкою, але…

– Тоді зроби чаю, бо пиріг тільки з ним, так мама казала, – озвалась дівчинка.

– Звичайно, – сказавши, хлопець пішов у іншу кімнату, а його сестра сіла до столу, вказуючи, щоб я зробила те саме.

Кілька секунд дівчинка пильно дивилася на мене.

– Я помру скоро, але він боїться це прийняти, йому буде дуже боляче.

Не очікувала, що дівчинка почне про смерть, тому трішки оціпеніла.

– Довго думаю про те, яка на вигляд смерть…

– І яка вона на твою думку? – мені ж цікаво що про мене думають, але смуток жалить.

– Красива, – Ася посміхнулася, – смерть має бути красивою, адже це те що люди бачуть останнім. А ви як думаєте?

– Я? 

Вона кивнула.

Це складне питання, бо я знаю як виглядаю, хоча є дещо що можу сказати:

– Колись думала що це злий дух, який тільки й чекає щоб забрати чергове життя.

Між нами повисла тиша. Я справді так думала колись, до того як стала тією смертю, до того як забирала життя, до того я це почало гризти мене зсередини.

– Про що говорите? – ввійшовши назад в кімнату з трьома чашками і заварником, запитав Дем'ян. Він точно чув про що була розмова. Неможливо було не чути.

– Про рецепт пирога, – мило посміхнувшись, збрехала йому сестра, – якщо мені сподобається хочу спробувати приготувати.

– Для початку потрібно, щоб він сподобався. Я давно не пекла, тому не впевнена у його смаку. 

– Давайте просто спробуємо його і все, – дивлячись на пиріг, сказала Ася.

Дем'ян посміхнувся і нарізав торт. Поклав по шматочку сестрі, мені, а потім собі й сів. Першою скуштувала Ася і у її очах на мить загорілася іскра. Дівчині точно сподобалась, але вона швидко приховала це.

– Доволі непогано, – схвально мовила вона.

Дем'ян розсміявся, відкинувши голову назад, а потім поглянув на мене з тими бісовими ямочками. 

– Їй точно сподобалося, вона просто не хоче видавати себе, – говорив тихо, але Ася точно чула його і, звузивши очі, дивилась на нього.

– Братику…

– А зараз спробую я, – він відкрив шматочок і застогнав, – Марено, клянусь, це божественно.

Я розсміялось. У Дем'яна було такі очі… вони світилися захопленням, ніби говорив про найважливішу і найкращу річ у світі. 

На кілька хвилин зависла тиша спокійна і мирна, поки з вулиці не донісся невдоволений чоловічий крик:

– Малий виродку, витягуй свій зад з цієї халупи і їдь зі мною, інакше я зрівняю усе тут із землею, – грубий, хрипкий голос…

– Перепрошую, частина сімейної драми, – стис плечима і вийшов з будинку.

Я була в повному нерозумінні і трішки шокована з якою легкістю він про це сказав. Мій погляд впав на Асю. Вона зітхнула.

– Його батько.

На вулиці пролунав який гуркіт. Я підвелась на ноги і вийшла з будинку. Рефлекси, певно. Переді мною була дуже цікава картина: близько двадцяти людей стояли як статуї, поки двоє тримали Дем'яна, а якийсь чоловік бив його. Ненавиджу фізичне насилля, особливо коли це відбувається на моїх очах. Я підійшла до них.

– Що ви робите?