Все почалося восени на вечірці спільних знайомих. Я одразу його помітила, такий веселий душа компанії, але не наважилась одразу підійти познайомитись.
Лиш тоді, коли вже я виходила із кімнати, щоб вже йти додому зіштовхнулась із ним( тоді я думала це випадковість, але як виявилось пізніше це було сплановано заздалегідь).
У нас із Андрієм одразу зав'язалось спілкування, знайшлося дуже багато спільних тем для обговорення, але все це виявилось фальшифкою і спланованим планом. Він все про мене дізнався в моєї подруги, щоб легше було знайти спільну мову зі мною. Тривало це аж два останніх роки ,поки я не одного разу випадково підслухала розмову коханого із його другом...
Та кидай вже ти її... обривками чую я... ти вже виконав наш спір приїжджай по виграш.. Ціль якого було закохати мене в нього... І тут я заходжу і намагаюсь спитатись чи все це правда неможе бути, мій Андрій на таке він не здатен.. Та слова які він вимовив дуже ранили моє серце.. Я тебе не любив ніколи це просто був договір...
Я одразу зібрала усі свої речі та пішла геть із його квартири..
Ще й цей дощ, знову синоптики збрехали і у мене парасольки немає.
Але нехай, я йшла під холодним літнім дощем, туш потекла від сліз, одяг промок наскрізь, тяжкий чемодан не давав мені швидше іти, усе розмите і не дуже видно куди я іду. Вирішую перейти на іншй бік дороги, ступаю крок і ще один і тут удар і я падаю втративши свідомість.
Навколо лише темнота і одні спогади про нас із Андрієм, проті щирі моменти і серед них тільки слова та кидай вже ти її... Аню, це все був спір я не люблю тебе й ніколи не любив...