Розділ 24

Андрій

Життя завжди непередбачувана штука. Я хотів йти своїм шляхом, не залежати від батька, бути самостійним. Завершив довготривалі стосунки, пішов з клініки, щоб будувати кар’єру, так як хочу я. Без допомоги, без зв’язків, без імені батька. Тільки професіоналізм, гострий розум і людяність. Це три кити, на яких на мою думку, можна бути гарним лікарем.

Але доля в черговий раз вирішила пожартувати, і я знову повертаюсь до того що було.

Серце батька почало давати збій, хоча він відносно ще молодий і міцний чоловік. Він все життя, енергію, сили вклав у клініку. Щоб зараз відмивати свою репутацію.

Батько завжди критично та скептично мислив, але на цей раз промахнувся.

Чи то сліпо довірився Кравчишину, чи чуйка підвела, але тепер доводиться розгрібати наслідки.

Я не можу довіритись на сто відсотків Кравчишину, що він нічого не знав і його підставили. Можливо саме так і було. А можливо хотів щось замутити на старості років. Я пообіцяв батькові допомогти залагодити ситуацію. У мене є знайомі юристи в медичній сфері, деякі працюють закордоном, дуже кваліфіковані. В клініці та в аптеках, в офісі проводять обшуки, йде слідство. Відчуваю себе загнаною білкою. Розриваюся між клінікою, вирішенням справи, та основною роботою. На особисте життя взагалі не вистачає часу.

Я пропонував Марині жити разом, було б трохи простіше. Ми минулого разу посварилися через непорозуміння. Я не хочу втратити її, але наразі не можу розірватися на дві частини.

Затурканий та збіса втомлений їду до своєї дівчини. Бо капець як скучив за нею. Купую смаколики в місцевому супермаркеті: вино, шоколад, цукерки, фрукти, всього по трохи.

Прокручую в голові картинки гарячої ночі. Люблю засинати і прокидатися з нею, тримати її в міцних обіймах, цілувати, вдихати квітковий аромат.

Швидко долаю шлях до дверей її квартири. Дівчина відчиняє та широко посміхається. Ми дивимося фільм, що обрала Марина. Мені все одно який фільм, навіть якщо це була б соплива мелодрама. Я просто хочу бути поруч з нею. Торкатися її. Із задоволенням потягнув би одразу до ліжка без зайвих прелюдій. Але намагаюся вести себе як справжній джентльмен. Розумію що жінкам потрібна романтика, рожеві слоники та залицяння.

Нашу ідилію порушує стандартна мелодія телефону. Спочатку хмурюся, впізнаю цей номер. Скільки разів би його не видаляв та він чомусь закарбувався в пам’яті. Не довго думаючи збиваю виклик. Нам не має про що розмовляти.

Але власниці цього номеру начхати на мої наміри. Невдовзі приходить смс сповіщення.

Трохи відхиляюся від Марини, не тому що приховую, а щоб зайвий раз себе не накручувала.

Взагалі не розумію, навіщо вона зустрілась тоді з моєю колишньою. Але я не злився. Сам винен, не давав достатньої інформації, перемогла жіноча цікавість.

Відкриваю повідомлення. Швидко пробігаюсь очима. Все в дусі Марго, купа тексту з елементами драми. Чому не заблокував раніше? Це здавалося по дитячому.

Андрію! Я розумію, що ти не хочеш зі мною розмовляти?

Але я не знаю, що мені робити. Я в розпачі.

Тата забрали до відділку. Обшукали будинок.

Мама на заспокійливих, її забрала сестра.

А я не знаю, що мені робити.

Я дуже хвилююся за батька.

Мені дуже погано.

Ти можеш приїхати будь- ласка.

Я не можу бути зараз одна в такому стані.

Прошу!

Я тяжко видихаю, бо знаю, що це банальна маніпуляція. Переключаю телефон у віброрежим. Та намагаюся повернутися до реального життя. Це вже не мої проблеми. Свого часу я багато покатався з Маргаритою на емоційних гойдалках, більше не хочу. Набридло. Від нових стосунків я чекаю спокою, підтримки, сімейного затишку, довіри та тихої любові без надмірної пристрасті та емоційних драм. Я готовий до сім’ї, до дітей. Розумію, що вимагати від Марини цього занадто. Ми дуже мало разом. Для мене достатньо цього часу, щоб розуміти, що це та дівчина, яка мені потрібна. Я кохаю її. І мені не потрібно знову марнувати декілька років, щоб прояснити ситуацію. Я готовий до серйозних стосунків, жити разом, планувати майбутнє. Навіть скасоване весілля з іншою в минулому, не зупиняє мене.

Так, це не вдалий досвід, болюча зрада. Але до цього все йшло. Я розумів, що стосунки зіпсувалися, але закривав на це очі. Я довіряю Марині, відчуваю вона не зрадить. Вона теж мене кохає, і мені поки цього достатньо. Не хочу на неї давити.

Телефон не заспокоюється, бачу що Марина починає тривожитися, мене дратує ця ситуація. Треба відповісти, бо Марго не заспокоїться.

Виходжу на балкон та зачиняю двері. Відчуваю себе коханцем з мильної опери.

Беру слухавку, та одразу попереджаю.

— У тебе хвилина.

— Андрію, — схлипує Марго, — я не знаю що робити.

— Спробуй заспокоїтись, у тебе істерика,— намагаюсь говорити спокійно, але пробиваються роздратовані нотки.

— Тата забрали, що тепер буде, весь будинок перевернули догори дриґом.

— Я впевнений все буде гаразд, допитають та відпустять, у нього гарні юристи, адвокати, він не винен, тому його швидко відпустять.

— Мені страшно, Андрію, я дуже хвилююсь,— схлипування стають гучнішими.

— Марго у тебе панічна атака, спробуй заспокоїтись, подихай зі мною, вдих видих, уяви себе в іншому місці, наприклад на морі, порахуй хвилі, порахуй чайок. Легше?

— Т-трохи, — затинається дівчина.

Розмова відчутно затягується. Не хочу зараз розбиратися маніпулює чи ні. Я в першу чергу лікар, дію як лікар. Розбиратися буду потім.

— Ти можеш зараз приїхати? Я не заспокоюсь сама, будь-ласка, — прохає ридаючи.

Заплющуючи очі, посилаю все до біса. Я дуже втомився останнім часом хочу спокою.

— Де ти зараз?

— У себе на квартирі.

— Чому не з матір’ю?

— Вона поїхала до тітки, на заспокійливих, я не хотіла турбувати її ще й своїм станом. Думала, що зможу побути на самоті, але не можу, — знову чую ридання. — Приїдь будь-ласка хоч на півгодини, мені більш немає до кого звернутися.