Розділ 22

Прокидаюсь близько восьмої. Не знаю як це могло статися, але я добре спала, і навіть виспалась. Друга половина ліжка пустує. Невже пішов, так нічого не пояснивши? Ну ось навіщо його впустила? Його пояснення мене не заспокоять. Я все ще дуже злюсь.

Заходжу на кухню, Андрій спокійно п’є каву. Побачивши мене примирливо усміхається.

— Вибач, я тут трохи похазяйнував, твій сніданок у пательні.

— Тільки за це вибачаєшся? — кидаю шпильку.

Піднімаю кришку, і до мене доноситься смачний запах яєшні з сиром та ковбаскою. Не дієтично, проте дуже ароматно.

— Виглядає смачно, ти будеш?

— Ні, дякую, — хитає головою, — мені кави вистачить.

Викладаю страву на тарілку та сідаю біля Андрія.

— Я слухаю,— повертаюсь до нього.

— Можливо спочатку поїси, — кепкує.

— Своїми жартами не відмахнешся, — попереджую.

Він встає з-за столу, підходить до вікна, повертається до мене спиною та нервово чухає потилицю.

— Андрію,— наполегливо кличу. — Ти обіцяв все пояснити.

Повертається до мене, та схрещує руки на грудях, неначе обороняється. Починаю нервувати, ситуація мені не подобається.

— У мого батька зараз проблеми із бізнесом,— тяжко зітхає.

— З клінікою? — уточнюю.

— Так, — киває.

— А до чого тут Марго, та її батьки?

— Батько Марго тримає мережу аптек та співпрацює з клінікою мого батька, — пояснює Андрій.

Я киваю.

— Це я знаю, продовжуй.

— Кравчишина підвів ненадійний постачальник ліків. І партія неякісних ліків надійшла в клініку батька. Спочатку почалися поодинокі скарги, що препарати не діють, а далі гірше, це побічні ефекти. Почався розбір польотів, і зрозуміли, що справа в постачальнику.

— Наскільки все серйозно?

Андрій втомлено потирає перенісся, він хвилюється за батька.

— Дуже серйозно. Нам вдалося поки пригасити конфлікт, але стався викид у пресу, і зараз ці новини рознесуться як пожежа в сухому лісі.

— Це дуже кепсько,— відповідаю вражена масштабом ситуації. — Твоєму батькові загрожує арешт?

— На щастя ні, - Андрій махає головою. — Йому грозить втрата клієнтів, погана репутація, зіпсований імідж та фінансові проблеми.

— Так, це дуже неприємна історія, але ти сильно хвилюєшся за батька, є ще якась проблема?

— У нього хворе серце, тому я зараз допомагаю йому з бізнесом, та своїми зв’язками. У мене є гарні знайомі юристи в медичному напрямку. Батько хоч і дуже суворий та амбітний чоловік, але репутація, життя і здоров’я людей для нього пріоритет. Ця історія його підкосила, бо він ніколи не вплутувався в мутні схеми.

— Ти не розповідав мені, що у батька проблеми зі здоров’ям.

Він знизує плечима.

— Не хотів обтяжувати.

Я підходжу до нього, обіймаю.

— Ти можеш мені довіритися, і розповісти, що тебе турбує. Ти мій коханий чоловік, я хочу знати, що тебе хвилює. Ти мене не обтяжуєш.

Він міцніше мене обіймає, та швидко цілує в губи.

— Я вдячний тобі за підтримку та розуміння. Вибач, що нічого не пояснив спочатку. Я був дуже затурканий та спантеличений цією ситуацію. А потім зрозумів, що не правильно поводився з тобою і злякався, що можу тебе втратити, тому й приїхав.

— Все добре, ти не втратив. Але більше так не роби, домовились?

Він киває погоджуючись.

— Я розумію, що тобі зараз важко, але ти міг хоча б написати коротке повідомлення , чи зателефонувати і сказати що з тобою все добре.

— Так, вибач, я був не правий і вів себе як придурок.

Він знову мене обіймає, а я зариваюсь руками у його волосся, куйовджу та трохи масажую шкіру голови, заспокоюючи.

— Розкажеш, чому Марго відповіла з твого телефону?

— Так, але спочатку пішли присядемо зручніше.

Андрій сідає на диван у вітальні, а я лягаю, вмощуючи голову йому на коліна. Тепер вже він куйовдить моє волосся. Грається з локоном, накручуючи його собі на палець.

— Ну, ти плануєш говорити?— трохи дратуюсь.

— Вибач, трохи замислився, багато думок.

— Я тебе таким зосередженим та серйозним ніколи не бачила, — піднімаю до нього очі, та сідаю поруч.

Він кривувато посміхається.

— Я завжди такий, коли мене ніхто не бачить.

— А посмішка тоді фальшива? — уточнюю.

— Та ні чому, справжня, просто я звик вдавати позитивного та усміхненого чоловіка без проблем, що згодом і сам в це повірив.

Я уважно дивлюсь на чоловіка якого кохаю, я теж спочатку не зрозуміла його глибини, що за образом безшабашного та усміхненого бабія ховається чоловік, який несе на собі тягар відповідальності за родину, він приклад старшого брата та слухняного сина. Він роками робив не те що хотів, а те що від нього вимагав батько. І зараз переймається його справами та проблемами.

— Поговорімо про твою колишню,— нагадую Андрію.

— У Кравчишина серйозніші проблеми ніж у батька, його можуть посадити за фальсифікацію ліків та конфіскувати майно.

— Ого, це серйозно. Але ж він не винен?

— На пряму ні, але його вина, що не проконтролював і довірився не чистому на руку виробнику. Він не вперше з ним співпрацює, тому втратив пильність. А той його підставив, бо захотів легких грошей.

— Так це можна довести.

— Так, можна, але справа серйозна, і так просто це не вирішити, плюс заплямована репутація — це збіса кепсько, важко відмитися.

— Ти і йому допомагаєш?

— Я допомагаю батькові, а Кравчишин — його партнер, та ще й найкращий друг.

— А ще твій колишній тесть,— саркастично додаю.

— Марино не перекручуй, тестем він мені так і не став.

— Поки що, — уточнюю.

Андрій починає злитися.

— Більше нічого не розповідатиму,— сердиться.

— Пробач, продовжуй.

— Я весь день і вечір вчора провів в будинку Кравчишиних, обговорювали ситуацію і як з неї вийти.

— І там була Марго, — констатую факт.

— Так,— підтверджує Андрій.