Розділ 21

Після пологів, сідаю заповнювати історію породіллі. В сестринській горить неяскраве світло, за вікном глибока ніч. На столі чашка міцної кави. Я звикла до безсонних ночей. Маленькі янголятка теж не сплять і вперто не дають заснути молодим батьком, своїм пронизливим криком. Обожнюю свою роботу, є в цьому щось особливе, проводити ніч в лікарні. Навіть запах спирту та медикаментів, мені подобається. Медична уніформа і довгі коридори. Писки малят й щасливі втомлені посмішки новоспечених батьків.

Медики мене зрозуміють. Нічні зміни та добові чергування це - любов. А ще мені подобаються останні години перед чергування. Коли весь світ тільки прокидається, а ти майже не спав. Втомлений але щасливий. Твоя робота важлива та необхідна. Подобається допомагати малюкам побачити цей світ. Спостерігати за дивом, найщасливішою миттю в житті жінки, пари, коли крихітку викладаєш на мамині груди, відчуваєш полегшення, бо пологи це складний та непередбачуваний процес.

Мене завжди розчулюють сльози щастя в батьків, особливо коли не можуть стримати емоцій, суворі чоловіки, які улюлюкають і мило посміхаються своїм крихіткам.

Іноді я уявляю, що це я на місці молодої матусі, мій чоловік поруч, тримає мене за руку, а наша донечка чи синочок, голосно кричить, заявляючи всьому світові, що він народився.

Картинка в голові здається надто реальною. Махаю головою. Мріяти не шкідливо Марино, але не загравайся.

Зосереджуюся на історії, виводжу гарним почерком, як не дивно, для медика, вагу, зріст, важливі показники. Годинник розмірено тікає, а серце пришвидшено б’ється, від своєї уяви.

До сестринської заходить Мар’яна, молодша медсестра, й моя права рука. Бо на молодшому персоналу, як всі жартують, і тримаються лікарні та пологові, вони справжні начальники а не головний лікар і верхівка. Так і є. Молодший персонал - серце і душа таких закладів. Лікар — лікує, медсестра виконує призначення, а молодший персонал й розрадить, й допоможе, прибирання це важка робота, від того також залежить моральний стан пацієнта.

Людина в лікарні оголює свою душу, емоції, переживання, розгублений стан. Оголює своє тіло, в не найкращому вигляді, в моменти сильного болю, в непривабливих ракурсах, станах.

Важливо які люди знаходяться поруч в цей момент: черстві, холодні й байдужі, чи які ставляться до тебе з розумінням, співчуттям, підтримкою. Від емоційного стану майбутньої мами теж багато залежить. Якщо вона може довіритися, не боятися, все пройде набагато краще як для мами так і для дитини. А для цього потрібна команда не тільки професійних медиків, а й людей з емпатією та внутрішньою добротою. Які люблять свою справу і віддані їй.

Мар’яна втомлено сідає на диван теж з чашкою міцної кави.

— Чому не йдеш відпочивати?— запитую.— Ти все вже поробила, матуся поки відпочиває, я через півгодини зайду перевірю як у них справи.

Середній та молодший медперсонал може перепочити або в сестринській, або в приймальному відділенні, там є невелика кушетка, або у вільній палаті. Якщо є можливість. Зміни різні бувають ,іноді спокійні, а іноді не має вільної хвилини ні вдень ні вночі.

— Та щось не хочеться, — махає головою,— краще з тобою посиджу, щоб не сумно було.

Я повертаюсь та посміхаюсь жінці, вона старша за мене на 10 років, але спілкуємось неначе ровесниці.

— Я не проти, бо вже очі злипаються, — підтягуюсь за столом, ноги трохи затекли. — Писати не багато, але треба зробити це швидко, бо потім треба передати історії пацієнтів, дитячим медсестрам та лікарю-акушеру.

— Де твій коханий? Чому з нами сьогодні не чергує? — не зовсім тактично запитує Мар’яна, але я вже звикла до такої манери спілкування. В пологовому всі так спілкуються. Ми неначе одна велика родина, правда не завжди благополучна.

— У нього сімейні справи з’явилися, — знизую плечима, — тому й помінявся.

Вдаю безтурботність, але насправді кішки в душі, трохи шкребуть кігтями.

Він не сильно вдавався в подробиці, що сталося, просто сказав важливі сімейні справи.

Трохи не приємно, що є не входжу до членів його родини. Тому не має чого мені пояснювати. Я сама відмовилась жити разом, Андрій ще пару разів намагався продовжити цю тему але відповідь була незмінною. Ще не час. В нього вже був такий досвід. А я ще ні з ким не жила. Для мене це серйозний крок. Я ще не готова. Мене мучить відчуття провини за це, але йти проти себе чи щоб задовільнити Андрія, я не хочу, тому все залишається як є. Ми просто зустрічаємось та іноді залишаємось на ночівлю в один одного.

Після зміни телефоную Андрію, вчора я додзвонитися не змогла, напевно був дуже зайнятий. Йдуть телефоні гудки, один, другий, знову не бере слухавку. Набираю ще раз, починаю хвилюватися, можливо щось сталося.

— Алло, — ошелешує мене жіночий голос

— Це хто?— запитую без привітань.

— І тобі привіт Марино,— безтурботно наче старій знайомій відповідає дівчина.

— Де Андрій, чому в тебе його телефон?— засипаю питаннями Марго.

— Андрій зараз трохи зайнятий.

— Цікаво чим? — починаю злитися, — можеш йому передати слухавку?

— Ні, я не буду цього робити, зателефонуй пізніше.

І ця нахаба просто кладе слухавку, без пояснень, що відбувається, чому в неї його телефон, чим вони бляха разом займаються.

До вечора не можу знайти собі місця. Я довіряю Андрію. Але колишня яка бере його слухавку, занадто як для мене Андрій мені так і не зателефонував. Сідаю на диван, після того як находила десять тисяч кроків від хвилювання, колами по квартирі. Знову тягнусь до телефону і вирішую написати йому повідомлення, минуле висить непрочитаним.

— У тебе все добре? Зателефонуй мені будь-ласка. — нервово друкую.

Намагаюся себе відволікти від невидимої тривоги, що лещатами стискає моє тіло. Вмикаю романтичну комедію, новинку цього року, за відгуками непогану. Але мене вистачає лише на півгодини перегляду фільму. На годиннику дев’ята вечора. Тягнусь до телефону. Звуку повідомлення чи дзвінку, звісно не було. Але тривога мене перемагає. Ми не спілкувалися майже два дні. Такого раніше не було. Що там за важливі та термінові справи. І до чого тут його колишня.