Розділ 18

Маргарита замовляє каву та круасан з полуничною начинкою. Вона з тих відьом, що їдять усе, що хочеться і не гладшають а ні на грам.

Я дивлюсь на екран телефону, залишилось не так багато часу.

- Бачу ти поспішаєш, не буду довго затримувати.

Я киваю.

- Я вас бачила з Андрієм на святі. Не зрозумій мене не правильно, але ти йому не зовсім підходиш.

Я пирхаю від такої нахабності.

- Я так розумію, що ти йому підходиш більше?

Марго киває головою і відпиває ковток гарячої кави.

- Ми з ним створені один для одного.

- Чому тоді не разом?

- Андрій тобі геть нічого не розповідав про мене? — дивується.

- У нас з ним є цікавіші справи, ніж обговорення колишніх, - роблю вигляд, що її фраза мене не зачепила. - Він мені й справді нічого не розповідав. Хоч я й намагалася декілька разів підняти цю тему з жіночої цікавості.

- Тоді я тобі розповім, - посміхається Марго з гіркотою.

Затамовую подих, думаю мені не сподобається ця історія.

- Ми з Андрієм з дитинства знайомі, тому не дивно, що ми закохалися, потім почали зустрічатися, жили разом, але Андрій скасував весілля за місяць до його початку.

Мої очі стають круглі наче блюдця, такого повороту я не очікувала. Вона не тільки колишня, вони хотіли одружитися, а це в біса дуже серйозно.

- І чому він так вчинив?

- Усе складно, - дівчина тяжко зітхає, - Андрій постійно пропадав на роботі, мені не вистачало уваги. Я — модель, теж постійно у відрядженнях: зйомки, проекти, подіум. Ми рідко бачились. Почуття потроху згасали, було багато конфліктів, не порозумінь. Я на зло йому закрутила роман.

- Ого, - видаю своє ще більше здивування.

- Андрій не пробачив, тому скасував весілля.

- Це дійсно сумна історія, тільки навіщо мені це знати, це вже в минулому.

- Марино, я хочу тобі відкрити очі, Андрій досі мене кохає, просто сильно злий і ображений, я його розумію, заслужила.

- Чому тоді він зараз зі мною?

- Ти й так нічого й не зрозуміла? - хитає головою, типу яка ти дурненька. - Позлити батька, потріпати нерви мені, провчити трохи. Ви ж недовго разом, ти вважаєш, що можна так швидко закохатися?

- Чому б ні, - не дуже впевнено відповідаю.

- Не будь наївною, я його перше кохання, перші серйозні стосунки, наші батьки сплять і бачать нас разом, він перебіситься і повернеться до мене.

- Я більше не бачу сенсу цієї розмови, - й починаю збирати свої речі, телефон, гаманець в сумку.

- Ти думаєш чому він не розповідає тобі про мене? Бо історія не завершена, він усе ще кохає мене.

- Не правда, - заперечую, хоч у мені й з’являються сумніви.

- Ти непогана дівчина, я просто хочу тебе вберегти від розбитого серця, по - дружньому. Андрій награється, трохи позлиться, і кине тебе.

- Досить, - підвищую тон, залишаю гроші за замовлення на столі, й збираюсь на вихід. - Я достатньо почула. Вважаю, що нам не має більше про що розмовляти. Я довіряю Андрію.

- Марина, - скептично посміхається, - якщо довіряєш, то навіщо прийшла?

Логічне питання, дуже влучне. От навіщо Марино?

- Не можу сказати «до зустрічі» чи «приємно було познайомитись», але мені вже пора.

Марго продовжує посміхатися, киває, та уважно дивиться.

- Поміркуй над моїми словами, - кидає на останок, та продовжує пити каву, як ні в чому не бувало.

От стерво.

Виходжу, майже вибігаю, щоб ковтнути свіжого повітря.

Мобільний знову розривається.

На екрані фото усміхненого чоловіка, в якого я закохана по вуха. Ох Андрій, Андрій, важко зітхаю, знав би які пристрасті вирують в тебе за спиною.

Беру слухавку.

- Вже їду, - бадьоро звучить голос з динаміку.

- Добре, - відповідаю.

- У тебе все окей, голос наче засмучений?

- Все нормально, - запевняю чоловіка. Але насправді це не так. Розмова з суперницею підкинула багато сумнівів та тем для роздумів.

- Гаразд, чекай на мене, скоро буду. Кохаю тебе.

- Я теж, - тихо відповідаю і кладу слухавку.

Це кохаю чомусь сильно ріже по серцю. Я його кохаю. І не збираюсь так швидко здаватися.

Марго це минуле, а я майбутнє. Я вірю йому. Хочу вірити. І байдуже, що весь світ мене хоче запевнити, що я йому не пара. Я відчуваю, що він мене кохає. І так просто його нікому не віддам.