Розділ 17

Пакую речі для відпустки. Ідея виникла спонтанно. Ми з Андрієм вирішила взяти відпустку за свій рахунок, і разом відпочити в горах. Втекти від всіх та від своїх нав’язливих думок. Мене лякає, що наша історія так швидко розвивається. Постійно шукаю підступ, або чекаю коли піде щось не так.

Не буду розповідати як відреагували колеги та завідувачка на наше рішення - відпочити. Прокльони та міцні словечки так і сипались. Тепер тільки хіба що лінивий не знає, що ми разом. Періодично підколюють бородатими жартами, щоб зачиняли сестринську і ординаторську, чи в якій палаті зручніші ліжка. Спочатку було ніяково, а зараз не звертаю увагу. За любовними історіями медиків не один серіал зняли, цікавіше Санта-Барбари.

Складаю пару теплих светрів, суконь, спортивний костюм. І скромний купальник.Андрій і так вже все бачив, то ж не обов’язково демонструвати свої принади всім іншим. Ми забронювали номер в гарному готельному комплексі, з розкішним видом на гори, басейном та сауною. З моїх думок, про омріяний відпочинок та релакс, вириває дзвінок мобільного.

Дивлюсь на екран, незнайомий номер. Цікаво, хто це може бути.

- Слухаю.

- Доброго дня, Марино.

- Добрий день, з ким я розмовляю?

- Ви мене не знаєте, я Марго, колишня Андрія.

- Несподівано, чим можу допомогти? - відповідаю впевнено, ретельно приховуючи хвилювання та легке тремтіння рук. Припиняю складати речі до валізи та уважно слухаю.

Не знаю чому не кладу слухавку, можливо тому, що цікаво, що вона скаже.

- Це не телефона розмова, чи можемо ми зустрітися?

- У мене є вільних півгодини, потім я їду з міста на тиждень.Тільки навіщо нам зустрічатися?

- Це дещо особиста та делікатна справа.

- Добре, ви мене заінтригували.

- Можу я вас попросити не говорити Андрію про цю зустріч і розмову.

- Але чому, ми нічого один від одного не приховуємо.

- Будь-ласка. Він не зрозуміє.

- Ну добре, домовились.

Ми домовилися зустрітися в місцевому кафе, недалеко від мого дому. Маю ще декілька годин перед від’їздом, сподіваюсь Андрій не приїде раніше, бо скучив.

Правильніше б було відмовитись і нікуди не ходити. Розумію що розмова з Маргаритою мені не сподобається. Але цікавість та жіноча натура перемагає. Хочеться подивитися на суперницю, колишню. Але якщо вона мене запросила на розмову, то колишньою себе не вважає.

Ой Маринко, знову накличеш проблем собі на голову.

Здоровий глузд перемагають мої таргани. Відставляю важку, рожеву валізу, і починаю ретельно збиратися, на цю дивну зустріч. Якщо й зустрічатися зі своєю суперницею (колишньою твого хлопця) нагадую собі, то треба виглядати неперевершено, а не сірою загнаною мишкою. Маргарита дуже ефектна дівчина, боюсь що буду порівнювати себе з нею, і перевага буде далеко не в мою сторону.

* * *

Кафе зустрічає затишною атмосферою, аромат свіжозвареної кави подразнює рецептори.

А смачні круасани з різноманітними начинками змушують мене, ковтати свою слину.

Але улюблена кафешка не заспокоює мої нерви. Шлунок трохи скручує не від голоду та смаколиків на вітрині, а від майбутньої зустрічі з колишньою Андрія.

Маргарита трохи запізнюється, я обираю місце біля вікна з гарним краєвидом в дальньому кутку. Замовляю міцну каву. Апетит так і не заявився, перенервувала.

На телефон приходить повідомлення від коханого. Відкидаю думку, що дію в нього за спиною, і відкриваю повідомлення в месенджері.

- Красуне, вже зібрала речі?

-Так. - Друкую з посмішкою. - Я купила гарну білизну, спеціально для відпустки.

- М-м-м дуже цікаво подивитися,- присилає смайлика, що пускає слину.

- Вже скоро.

- Можливо я раніше приїду, бо не можу дочекатися? Хочу тебе скоріше побачити.

От дідько, він реально зараз приїде. Я його знаю, не треба було дражнити, я - дуринда.

- Андрюша, ми ж домовлялися, через годинку приїдеш і я твоя на всю відпустку.

- Ну добре вмовила. Що зовсім не скучила?

- Ми ж тільки вчора бачились, жартую.

Андрій знову присилає смайлик, але вже засмучений.

- Аж вчора, це занадто довго.

Посміхаюсь і друкую декілька милих сердечок. Від цієї дії мене відволікає звук дзвіночків на вхідних дверях. До закладу входить ефектна дівчина — Марго. Їй не пасує це кафе, скоріше дорогий ресторан з омарами та морськими гребінцями в меню.

Маргарита не одразу помічає мене, так що я встигаю роздивитися її трохи довше.

Приталена сукня чорного кольору з мереживом, елегантна шубка та високі чоботи на підборах. У мене б не вистачило довжини ніг на такі високі чоботи. Плюс один комплекс в скарбничку. Дівчина нарешті мене помічає, і впевнено крокує до нашого столику.

- Ну привіт, - широко посміхається, але за фальшивою посмішкою, відразу розпізнаю приховані мотиви.