Розділ 15

Марина

За віком вже сонечко. Як на диво, мені добре спалось. Це Андрій крутився як дзиґа по ліжку і довго не міг заснути. А зараз солодко досипає. Такий милий як спить. На дитячих фото які показала його мама, він теж гарнюній кароокий пухкенький малюк. Мені сподобалась мама Андрія, приємна жінка, водночас м’яка, але відчувається впертий та незламний дух.

А ось батько Андрія мене лякає. Відчуваю, що я не дуже йому сподобалась.

Не хочу поки цим перейматися. У нас тільки початок стосунків, але вже відбулось два знайомства з батьками. Для мене це зашвидко.

Перевдягаюсь в зручний та симпатичний спортивний костюм. Роблю легкий макіяж та збираю волосся в хвостик. Не хочу будити Андрюшу. Вирішую спуститися вниз та попити кави. На годиннику десята, тому хтось із членів родини мав би прокинутись, сподіваюсь, що на кухні зустріну не батька Андрія.

Спускаюсь на перший поверх в пошуках кухні. За столом вже сидить мама Андрія з дівчатам.

Вона привітно посміхається та кличе до себе.

— Добрий ранок, підходь, сідай не соромся.

Помічниця по кухні, подає мені гарячу каву та круасани.

- Андрій ще спить?

- Так, не хотіла будити.

- Це правильно, нехай поспить, у них з батьком знову була непроста розмова.

- Часто сваряться?

- Постійно, - мама закочує очі, - Віктор завжди був суворий до сина, це з доньками він трохи розм’як.

- П-ф-ф, ага нам теж нічого не дозволяє, - додає Аня.

- Бо ти вічно дратуєш його своїми витівками, - вступається за батька Соня.

- Ви поїли? - приструнює доньок мама.

- Так, - знову хмикає Аня. Й дівчата з гуркотом виходять з за столу.

- Підлітки, - знесилено видихає Олена Степанівна.

- Розумію, - посміхаюсь, - важкий вік.

Мама Андрія теж посміхається. Посмішка в неї легка та приємна.

- А ви давно разом? Бо Андрій тільки нещодавно повідомив, що має дівчину.

- Ні, не так давно, - ніяковію.

Вона знову посміхається.

- Я рада, що ви разом, Андрій знову почав посміхатися, бо після розриву з Марго ходив як грозова хмара.

Запановує тиша.

Мені незручно задавати питання, а Олена Степанівна розуміє, що сказала зайве.

На щастя, зі сходів спускається Андрій, і розряджає не зручну ситуацію.

А питань в моїй голові тільки більшає.

- Що, про мене пліткуєте? — жартує.

Підходить до мами, обіймає її.

- Доброго ранку, ма.

- І тобі доброго, сину.

Дарує чарівну посмішку мені й сідає поруч.

- Добре спав?

Андрій махає рукою, типу і так зійде.

- Треба берегти себе, сину, геть змучив себе роботою й недосипом, темні кола під очима.

- Мамо не хвилюйся, все нормально. А де батько? - запитує Андрій, попиваючи свій еспресо.

- По справам поїхав, ти ж знаєш, перебіситься та охолоне.

- Тобто до нашого від’їзду він не повернеться.

- Він нічого не казав, але думаю що ні, - зітхає .

Ми продовжуємо снідати, та обговорювати нейтральні теми.

* * *

Під вечір Андрій завозить мене до дому. Та залишається на пару годин подивитися фільм.

Я обираю мелодраму, неначе в моєму житті її не досить. Андрій скептично відноситься до мого вибору, але на диво погоджується. Ми розташовуємось в мене в кімнаті. Лягаємо на ліжко та вмикаємо фільм.

- І як тобі знайомство з батьками, - цікавиться Андрій, - за швидко в нас все відбувається, згодна?

- Не заперечую, дуже швидко. Твоя родина мені сподобалась.

- І батько? — посміхається.

Я підбираю слова, і замислююсь на хвилину.

- Якщо чесно, він мене лякає.

- Дуже на нього схоже, - вже серйозно відповідає Андрій.

- А як тебе мама в дитинстві називала ласкаво? - переключаю тему.

- Андрійко, Андрюша, Дрюша.

- Миленько. А друзі?

- Дрон, - сміється. - А тебе?

- Мама називала Мариною, а бабуся, Марусею. А в школі Маринка.

- Хм, Маруся, цікаво, мені подобається.

Він міцніше мене обіймає, хвилину уважно дивиться та палко цілує.

До фільму ми повертаємось тоді, коли йдуть титри.

Не буду вдаватись в подробиці, що у нас був свій фільм, тільки для дорослих.