Розділ 14

Андрій

Я навіть не мав сумнівів, що на мене чекають сюрпризи на дні народженні батька. Не хотілось йти на свято самому. Я знав, що тато буде на мене насідати і на нас чекатиме ще не проста розмова. Коли гості розійшлись, тато пізно ввечері запросив мене до свого кабінету. Я не хотів залишати Марину одну в кімнаті, але мама з сестрами, оточили її своєю увагою. Мама дістала старі фотоальбоми, щоб похизуватись яким я був в дитинстві.

Заходжу до кабінету, батько розслаблено сидить в кріслі та попиває віскі з напівпорожньої склянки.

- Сідай поруч. Налити тобі?

- Ні, - хитаю головою, - мені на сьогодні досить.

- Незручно вийшло з Марго, я не знав, що ти будеш з дівчиною.

- Я казав телефоном про це мамі, - трохи дратуюсь.

Тато ігнорує мою репліку.

- Що у вас з цією Мариною, все серйозно?

- Так, а що? - питаю з викликом.

Батько кривиться.

- Швидко ти Маргариту забув, я сподівався, що ви помиритеся.

- Нагадаю тобі, що не я їй зрадив, а вона мені, миритися я не збираюсь.

- Дівчина помилилась, буває, я досі не можу повірити, що ти скасував весілля.

- Скасував, перегорнув сторінку й забув, в мене зараз нові стосунки, ти ж бачиш.

Тато дратується.

- Андрій, це не серйозно, в тебе таких Марин, ще тисячу буде, а такими дівчатами як Марго не розкидаються.

- Тебе більше хвилює те, що я втрачаю таку дівчину, чи ти переймаєшся за партнерські стосунки з її батьком?

- Про це теж, не буду заперечувати.

- Я правильно розумію, що тобі начхати на мої почуття, ти лише хочеш, щоб я допоміг тобі в бізнес відносинах?

- Не перекручуй, одне іншому не заважає.

- В мене не має почуттів до Маргарити, -втомлено потираю перенісся, - вже не має, уточнюю.

- А до цієї дівки є?- підвищує голос тато.

Я встаю з крісла, трохи підвищую тон.

- Так, є. І я не дозволяю тобі говорити про Марину в такому тоні, ти взагалі її не знаєш. Наша розмова закінчена.

Виходжу з кімнати, грюкаючи дверима.

- Андрію, - розсерджено кличе батько.

Я не реагую. Наші розмови з ним завжди закінчуються на емоційній ноті.

Заходжу до вітальні, Марина сидить одна на дивані, і гортає стрічку телефону.

- Чому одна, де всі?

- Спати пішли, вже пізно, а я тебе вирішила почекати.

Втомлено чухаю потилицю.

- Вибач, не слідкував за часом.

- Як з батьком поговорили?

-Та таке, - махаю рукою, - як завжди.

- Посварилися?

- Є трохи, не хвилюйся, все добре, - заспокоюю дівчину.

Підходжу до Марини, швидко цілую.

- Ходім спати.

Марина піднімається з дивану, але зупиняється, і начеб то, хоче щось запитати.

- Питай не соромся,- підбадьорюю

- Марго — твоя колишня?

Я на хвилину підвисаю, розумію, що треба прояснити ситуацію, але зараз немає ні сил, ні бажання.

- Так,- відповідаю як є.

- Ом, а, м-м, зрозуміло, я так і подумала. І що вас зараз пов’язує?

- Нічого.

- Дякую за розгорнуту відповідь, - каже з іронією.

- Я обов’язково розповім тобі деталі, але не зараз, добре, дуже важкий день. Тобі також треба поспати.

Марину моя відповідь не зовсім задовольняє, але вона погоджується.

* * *

Заснути так і не вдається, і я прокручую по колу свої спогади неначе фільм.

Коли моє життя звернуло не туди. Хріновий син, не кар’єрист, хріновий хлопець.

Добре що в мене не склалось із Маргаритою, бо гарним чоловіком я б не був.

Ми з нею знайомі з дитинства. Наші батьки добре товаришують. Як тільки ми вибралися з пелюшок, батьки спали й бачили як ми одружуємось. Кравчишини, мають також прибутковий бізнес, тримають мережу аптек. І тісно співпрацюють з клінікою батька.

А так як ми розійшлися, точніше я скасував весілля, яке мало відбутися за місяць, у

тата та Кравчишина почався розлад ділових стосунків. Саме тому я й пішов з клініки батька в пологовий будинок, де й хотів працювати спочатку. Та батько наполіг на своїй клініці.

Там я був спеціалістом в гінекологічній сфері. Проводив нескладні операції, гінекологічну пластику заможним клієнткам. Що ще треба для щастя. Гроші, клієнтська база, сімейний бізнес. Але я почувався як в клітці. Батько постійно прискіпувався, давив, готував мене як заміну собі. Наполягав на шлюбі з Марго. Бо це фінансово вигідно, та й для репутації, не завадить.

У мене були почуття до Маргарити, точніше я був по вуха закоханий. Тому й робив все так я хотів батько та Маргарита. Дівчина хотіла пишне весілля, статусного й заможного чоловіка.

Я думаю, що вона теж кохала мене, але я набагато сильніше.

Спочатку ми рік зустрічалися, потім півроку жили разом. Я тоді не так давно закінчив інтернатуру. Постійно пропадав в клініці батька. Почалися конфлікти.

Маргарита — модель. В неї теж постійні відрядженні, зйомки в нижній білизні. Не скажу, що я ханжа, але я ревнував. Ми проводило мало часу, не дивлячись на те, що жили разом. Поступово почуття згасали. Але ми все одно планували весілля. Я вважав, що так буває, почуття можуть згасати, з’являється звичка, повага і цього достатньо для хорошого шлюбу.

Можливо я був правий, але за місяць до весілля, Марго мені зрадила, вона сама зізналась, коли напилась. І висказала все, що про мене думає.

Що я ні на що не здатен, повністю залежу від батька, це було правдою, постійно пропадаю в лікарні і не відношусь до неї так я вона того заслуговує. А їй не вистачало уваги, любові та грошей. Тому й завела роман з фотографом. На зло мені.

Я тоді розвернувся і пішов з нашої квартири, навіть не зібравши речей. Скасував весілля, сильно посварився з батьком. Пішов з його клініки й влаштувався в державну лікарню. Не на зло батькові, а просто щоб почати спочатку свій шлях. Довести собі, що я можу сам, всього досягнути. Я хороший лікар без зв’язків та блату.

Маргарита намагалась помиритися, телефонувала, погрожувала, ридала в слухавку, що вона помилилась і насправді кохає. Я не слухав. Людина яка кохає, ніколи не зрадить, не встромить ножа в спину, тоді коли ти найменше очікуєш. Чи залишилися в мене почуття. Як не дивно, не залишилось і сліду. Можливо мені тільки здавалось, що я кохав. Чи вірю в кохання — так вірю. Чи готовий до нових стосунків, важке питання. Але як то кажуть, кохання приходить тоді коли найменше на нього чекаєш. І коли в житті і в серці тотальний розгардіяш.