Розділ 12

Ранок зустрічає головними болями та болями в м’язах. Здається хтось переплутав мене з гімнасткою. Мої щоки миттю червоніють коли згадую флеш-беки цієї ночі.

Мій мучитель солодко спить та недовго. Бо отримує пару стусанів в бік.

— Прокидайся Ромео, вже майже обід.

Стрілки на годиннику показують одинадцяту, довго ми проспали.

Починаю збиратися, треба заїхати до мами попрощатися та забрати машину.

— Може залишимось ще на день в цьому номері? Мені сподобалось.

— Не сумніваюсь, але треба повертатися, тим паче нам обом завтра на роботу.

— Ну давай ще на пів годинки хоча б залишимось, — вмовляє мене, наче змій спокусник Єву.

— Ну тільки на пів годинки, — здаюсь я. І знову опиняюсь в ліжку з цим Дон - Жуаном.

До мами приїжджаємо після обіду. Мама як завжди дає в дорогу багато смаколиків. Сипле настановами та повчає жити.

— Дивись, Марино, не проґав парубка, а то будеш сама жити з котами.

— Мамо, ти як тітка Галя.

— Чур тебе, і геть не схожа.

Василь тисне руку Андрію, ми обіймаємосьта вирушаємо в дорогу.

В салоні гучно лунає музика, але мене все одно хилить в сон. І це не дивно, після такої ночі та не менш бурхливого ранку. Дивлюсь на Андрія, він свіженький як огірок, а я неначе квашений помідорчик.

Він посміхається мені.

— Спи, спляча красуня, набирайся сил.

— Треба визначитись: Попелюшка, Спляча Красуня чи Снігова королева, — бурмочу.

— Авжеж королева, тільки моя королева.

— Ти такий підлабузник.

— Сперечатись не буду, — кепкує, — спи.

Я провалююсь в сон...

Мені сниться далеке-далеке королівство. Прекрасний, великий замок за пагорбом.

Я сиджу у високій вежі. Красуня — принцеса, яку треба врятувати від кровожерливого дракона. Сотні рицарів зійшлися в поєдинку, щоб тільки один із найкращих мав за честь врятувати мене.

І ось ця мить, мій справжній лицар в залізних обладунках, перехитрив дракона і визволив мене з тієї тісної та високої вежі. Я йому дуже вдячна, як і мій тато, король, та все наше королівство.

На честь подяки мене віддають заміж за мужнього рицаря, який виявляється ще принцом заморського королівства. Йду під вінець в дуже гарній сукні, білій з мереживом то довгим шлейфом.

Перед вівтарем, мій наречений знімає шолом, він такий гарний та мужній. Священник запитує чи ніхто не проти нашого шлюбу. І раптом викрикує противна жіночка з залу: „Проти, проти, це не принцеса, а самозванка“.

Зал приголомшено ахкає, принц в шоці, всі погляди на мене. А я раптом перетворююся з гарної дівчини на чумазу самозванку в дрантях, а не сукні.

Справжня принцеса вривається до зали і намагається виштовхати мене з церкви.

Нарешті прокидаюся з цього кошмару. Принц на місці, впевнено веде автомобіль. Я хоч зараз не схожа на казкову принцесу, але теж непогано виглядаю. Насниться таке. Цікаво до чого цей сон? Сподіваюся, це не поганий знак перед майбутньою зустріччю з родиною Андрія.