Розділ 11

Нічне місто, а точніше невеличке містечко, вабить вогнями, дзвінким сміхом, та зимовими святами. Ми їдемо в таксі, моя голова в Андрія на плечі. Він ніжно перебирає моє волосся.

  — Не все так страшно як ти розповідала, твоя мама не схожа на дракона, — жартує наді мною.

— То вона намагалась тобі сподобатись. Якщо чесно в мене хороша мама і я її дуже люблю. Але ще більше люблю на відстані.

— Розумію.

Повертаюсь до нього.

— Та ну, у тебе ідеальна родина, містер ідеальність.

— Вони не ідеальні, і я теж, для тата я перекотиполе, не серйозний, ненадійний, впертий. Він досі трохи сердитий на мене. Тому, що не підтримав сімейний бізнес і пішов працювати в державну лікарню. Так, я хотів набити свої шишки, зробити себе з нуля, а не йти протоптаною стежкою. А тато вважає, що я дурень.

— Рідко спілкуєтесь?

— Не можу сказати що рідко, але доволі натягнуто з татом. Мама звісно хвилюється з цього приводу.

— Зрозуміло.

— Слухай, а що як я тебе познайомлю з ними?

— Ти що сказився? — тицяю його в бік, жартома, але боляче.

Він сміється і трохи кривиться.

 —Ай, я серйозно, на наступному тижні у тата день народження, буде невелика лікарська тусовка.

— І в якості кого на святі буду я?

— В якості моєї дівчини.

Від хвилювання гризу нігті.

— Я, так розумію, фіктивної?

— Ну чому ти така дурненька? Справжньої.

Притягує мене до себе і пристрасно цілує, не звертаючи уваги на таксиста. Ми майже приїхали. Машина Андрія залишилась у батьків, завтра заберемо. У мами не багато місця, не хотілось їх тіснити.

 — Я так розумію, що ти запрошуєш мене, бо хочеш побісити тата.

- Марино, зараз дам по дупі. Я запрошую тебе, бо хочу піти з тобою.

Прикушую губу і злегка посміхаюсь.

— Будеш моєю дівчиною?

В салоні хвилину панує тиша.

— Буду.

— Не фіктивною?

— Справжньою, — запевняю його.

— Тоді як справжня дівчина ти маєш закріпити наші стосунки поцілунком.

Таксі нарешті зупиняється біля готелю.

— В номері, — обіцяю йому, і швиденьку вискакую на вулицю.

Далеко втекти не вдається,сильні руки мене перехоплюють біля входу в готель.

— Попелюшко, я хочу свій поцілунок зараз.

Цілую перша чоловіка, який мені подобається. Невпевнено, але ніжно. До мурах, до сліз на очах. Я впевнена, що він розіб’є мені серце. Але йду на ризик. Бо попри все хочу бути коханою та кохати. А раптом вийде?

Андрій відчуває мій стан, не тисне, тримає в обіймах, цілує щоки, та солоні сльозинки. Нічого не запитує, боїться злякати.

Номер в готелі доволі комфортний, нічого зайвого. Велике ліжко з білосніжною постіллю. Невеличка тумба біля ліжка, пару картин, ванна кімната та місце для приготування їжі.

Плюхаюсь на ліжко поки мій кавалер освіжається у душі. Я не стала наполягати на окремих кімнатах чи хоча б ще одному дивану. Вважаю це не доречним. Місця всім вистачить, ми дорослі люди а рефлексувати буду потім.

Моя черга йти в душ. Стегна Андрія обмотані рушником, підозрюю, що він без білизни, взагалі не соромиться. Підходжу до нього ближче куйовджу мокре волосся. Він зараз такий кумедний і гарний.

— Я в душ, — не знаю навіщо це кажу, може заповнити паузу, або соромлюсь таких відвертих поглядів.

— В душ і без мене? -— кепкує.

— О Боже, не кажи мені цих фраз, а то точно втечу.

— Я тобі втечу!

Показую йому язика та зникаю за дверима ванної.

* * *

Старанно намилюю волосся шампунем, масажую шкіру голови та змиваю водою. Неначе змиваю не тільки шампунь, а й важкий день. Я в перше в житті поїхала до іншого міста з чоловіком. Вперше познайомила когось з своєю родиною. Вперше не можу прийняти рішення, чи готова я до нових стосунків. Чи готова я взагалі до стосунків.

Мій безкінечний потік думок, порушує непроханий гість, що крадеться до душової кімнати.

Я свідомо не зачинялась, але все-одно трохи ніяково.

— Не дуже  по-джентльменськи з твого боку, — трохи сварю Андрія.

Він усміхається як чеширський кіт.

— Я ж натякав тобі, що в душ без мене не можна.

— І взагалі, ти вже чистий, тепер моя черга.

Він подає мені рушник, великий та бавовняний, загортає в нього наче в ковдру. Підхоплює на руки та несе до кімнати.

Від мокрого волосся йдуть бризки, але нам все одно. Дбайливо кладе мене на ліжко й накриває собою зверху.

— Дай хоч світло вимкну, — стукаю кулаками по м’язам та даремно.

— Навіщо?— дивується.

А потім пристрасно цілує, і думати більше ні про що не можу.