Розділ 2

Я повільно обертаюся і обурено дивлюсь. Навіть не здивована, що це той самий гарячий брюнет. Який увесь вечір своїм поглядом, пропалював у мені дірку. Трохи шкода йому відмовляти, але за те, що мене лапав без дозволу, відповідаю сталевим голосом.

— Я не танцюю повільні танці .

— Так, може ми тоді втечемо з вечірки, якщо не хочеш танцювати?

— Дай вгадаю: до тебе до дому чи в готельний номер?

— Додому я не кличу дівчат, але можу зробити виняток.

— Ні, дякую, давай краще потанцюємо, — відповідаю я, помітивши, що за мною стежать подруги, не хочу бути на їхньому фоні сірою панчохою. —  Але тільки один танець.

Брюнет мені загадково посміхається і повільно притягує до себе. Від нього приємно пахне, не беручи до уваги запах алкоголю та цигарок. Не люблю, коли хлопець на підпитку та ще й палить, але цей здається, цілком володіє своїм тілом та головою. А ще він ну дуже сексуальний. Чоловіча енергія б'є ключем.

Обіймаю його за шию, — чого соромитися? —  а його нахабні руки спускаються нижче попереку.

-— Прибери, будь ласка, руки з моїх сідниць, —  оманливо солодким голосом шепочу йому на вухо.

— А то, що?

-— А то мій хлопець їх тобі зламає.

Він голосно регоче.

-— Ой,боюся. Так де ж твій хлопець? —  крутить головою. — Я нікого не бачу.

— Вийшов попісяти чи, як ви це, хлопці називаєте, вигуляти цвіркунця?

Він притуляється до мене ближче, так що його цвіркунець упирається мені в стегно — не маленький такий, незнайомець вдихає аромат мого волосся та шепоче на вушко:

— Брехуха, не роби вигляд цнотливої. Я бачу пристрасть у твоїх очах. Був би я твоїм кавалером — тримав би тебе біля себе і не відпускав ні на мить, щоб не вкрали.

— Дякую за танець, — відсторонююсь, -— але мені не цікавий ні ти, ні твоя увага, так що бувай, — і йду до столика.

— Це ми ще побачимо, — відповідає мені насмішливо. — Біжи, біжи Попелюшко, тільки туфельки не загуби.

Я фиркаю, не розвертаючись.

— Ну і придурок... -— але ж такий гарний.

— Що сталося? — запитує мене Аліна. -— Такий вигляд, наче вбити когось збираєшся?

-— Так, одного представника чоловічої статі, щоб руки не розпускав.

— Так, чоловіки для того і приходять у нічний клуб, Марино, не в шахи ж  їм із тобою грати. Будь простішою і чоловіки нормальні підтягнуться.

— Чи існують вони, ці нормальні чоловіки?

— Звісно, — відповідає оптимістка Віка, — якщо з одним не пощастило, не означає, що всі погані.

— Угу, — відповідаю я і закочую очі на цю лекцію дівчат.

Через годину порожніх балачок, піднімаюся попудрити свій носик. Заходжу в дамську кімнату — там як у переповненій маршрутці, натовп людей. Знаєте, як буває: одна дівчина йде до туалету, а три подруги— з нею за компанію. Дочекавшись своєї черги поправляю зачіску та макіяж.

Ніколи не любила своє кучеряве, пухнасте волосся. Скільки не вирівнюй його, все одно пухнасте та завивається. Добре, що з довжиною пощастило, а то була б схожа на домовичка Кузю. Ось чому ніколи не робила каре.

Повертаюся до столика, мої дівчата танцюють під новомодні хіти. Приєднуюся до них. Знову бачу цього гарячого красунчика. Недовго він сумував — знайшов нову подружку на вечір, а може і на ніч. Гаряче танцюють. Іноді я помічаю його погляди на собі, але повністю ігнорую, роблю вигляд що навіть не дивлюсь у його сторону.

На годиннику вже друга ночі. Стоїмо на вулиці, біля входу, чекаємо таксі .

З клубу виходить натовп молодих людей, а з ними разом мій красунчик. У цей час під'їжджає таксі, подруги сідають в машину, я теж збираюся, але мені не дають можливості це зробити .

— Попелюшко, ти забула залишити мені свій номер, — зупиняє мене красунчик своїм приємним голосом. — Ти дуже гарна.

— Вибач, але ні.

— Що, не сподобався?

— Молодець, здогадався, — відповідаю я та сідаю в машину.

Звичайно, я збрехала. У першу чергу — собі. Та я більше не вірю чоловікам, тим паче таким гарним та зухвалим.