Розділ 1

Телефон набридливо дзвонив. Повторюючи стандартну мелодію. Поки я поспіхом фарбувала обличчя та хаотично бігала по квартирі. Вийти з дому я мала ще двадцять хвилин тому. Вирішую все-таки відповісти, тримаю телефон плечем та вухом, одночасно з цим намагаюся фарбувати вії .

— Слухаю.

— Марина, де ти? Тільки не кажи, що знову запізнюєшся?

— Скоро буду, чекаю таксі, машина трохи затримується.

—  Добре, ми вже під’їжджаємо до клубу.

Телефон летить на диван, а я закінчую фарбувати вії.

Так, так, знайомтеся, Марина, двадцять три рочки, і я завжди запізнююся. Сьогодні вечір п'ятниці, ми з подругами вирішили нарешті зібратися.

Ну хто ж знав, що моя нічна зміна в четвер, буде такою важкою і всім заманеться народжувати саме вночі.

Працюю я акушеркою в державному пологовому будинку. Ось і вирішила подрімати вдома, після зміни, так і проспала цілий день, тепер марно намагаюся привести себе до ладу. Хоча скажу відверто: запізнюватися — це моя суперздібність. Вдягаю на ходу куртку та виходжу з будинку. Нарешті, я зібралася.

У клубі саме розпал веселощів. Подруги зустрічають мене в гарному настрої, ми продовжуємо зустріч, розпиваючи алкогольні коктейлі. Через годину дівчата йдуть танцювати. За столиком залишаємось ми вдвох з моєю близькою подругою Аліною.

— Дивись як Танька з Вікою запалюють на танцювальному майданчику, може, теж вийдемо покажемо клас?

— Та щось не дуже хочеться.

— Так, ти мені своєю кислою фізіономією всі веселощів псуєш, досить хандрити. Все по Владику лікті гризеш?

— Нічого я не гризу.

— Тим паче, ходімо танцювати, а то як монахиня. Ми в клубі чи в монастирі?

Мені залишається тільки посміхнутися.

-— Добре, вмовила, дай тільки коктейль допити.

Нарешті відпускаю себе, неначе сто років не танцювала, і справа не тільки в коктейлях. Мені не дуже подобається вживати алкоголь, я більше люблю, коли голова та думки під контролем, та сьогодні так склалися зорі — я не хочу, ні про що думати.

Поруч танцює компанія молодих чоловіків, трішки на підпитку, зате їм дуже весело. А один з них, такий нівроку, здається, я йому теж подобаюсь, дивиться на мене часто. На жаль чи на щастя, я не зацікавлена в нових знайомствах, мені б зі старими розібратися.

Діджей оголошує повільний танець, неочікувано мене обіймають за талію, ззаду.

— Ти ж не проти потанцювати? — більш стверджує, ніж запитує, хриплий голос.