4

4

Через мить раптово Неоніла з'явилася у кришталевій залі, де готувався змова проти її брата. Перед тим як стати видимою, імператриця трохи побула невидимою, почувши усю розмову. Це була хитрість Мирослава, який дозволив дівчині на власні очі та вуха переконатися у своїй правоті: так, її родину хочуть усунути від влади, так, її хотіли вбити, підставляючи поїздкою до бунтарів.

Ще трохи: і біля Неонілу візуалізувалися й самі її батьки та ціла команда з космічного корабля. Сам же корабель також раптово появився, але на орбіті цієї планети, на якій вирішувалася доля майбутнього імператора.

Батько-імператор одразу узяв все в свої руки:

- Зрадники! Арештувати їх! - скомандував він.

Охорона, яка знаходилася біля входу до зали та не чули подробиць розмови міністрів, трохи завагалася, не знаючи, кого арештовувати та навіщо.

Охоронці не вірили своїм очам, що перед ними предстали зниклі імператори.

- Чого ви чекаєте? Арештуйте міністрів: вони готують змову, щоб лишити нашого сина, майбутнього імператора Тимофія життя. - наполягав та пояснював імператор.

- Вибачте нас, імператоре Олексо. - охоронці швиденько почали виконувати наказ імператора, який щойно повернувся.

- Тато, мамо, бунтар Мирослав вимагає, щоб ми забули про існування світу Мердесон та перестали намагатися повернути його світ під нашу владу. Ватажок Мирослав повернув нас сюди, але хоче, щоб я належала йому. Це основні умови, чому він відпустив нас. Ми живі завдяки тому, що Мирослав так дозволив. Він дозволив нам жити. Бунтар Мирослав погрожує, що, якщо ми не погодимося на його пропозицію та умови, він піде завойовувати ці три світи, які поки що належать нашому народові. - повідомила Неоніла.

- Так це ти нас врятувала, донечко. - промовила імператриця-мати. - Невже ти погодилася стати рабинею бунтаря-самозванця?

- Якщо я б не погодилася, то ми би тут усі не стояла. Мене могли взяти у полон і без мого рішення чи бажання. Але мені дали вибір та можливість врятувати вас. 

- Дякую тобі. - мати обійняла свою дочку.

Батьки приєднався до обіймів.

- Ти врятувала і свого брата - майбутнього імператора Тимофія. - нагадав він.

- Я хочу перед тим як зникну, попрощатися з Тимофієм.

- Дивись: він там. Грається у саду біля кришталевої зали. - імператриця-мати показала рукою.

- Неоніло, Зоряно, - звернувся батько-імператор до своєї дочки та дружини, - пішли до нього. Я хочу якнайшвидше обійняти свого сина. А дочка з ним якраз і попрощається.

Батьки -імператори та Неоніла вийшли до Тимофія. Спочатку його зі сльозами на очах обійняла мати-імператриця. Потім долучився батько.

- Мамо, тато! Ви повернулися! - радів Тимофій. - Я так за вами скучив! Ви нікуди вже не подінеться? 

Хлопчик так хвилювався...

- Тимофію, я... Мені... Треба піти. Я хочу з тобою попрощатися. - повідомила Неоніла та міцно обійняла свого братика.

- Навіщо? - запитав він.

- Бо я обіцяла.

- Ти повернешся? - схвильовано поцікавився хлопчик.

- Ні. - коротко відповіла Неоніла. - Я завжди буду тебе любити та думати про тебе.

- А ти не можеш порушити обіцянку та залишитися зі мною. Будь ласка. - попросив Тимофій.

- Так не можна. Бо тоді мою обіцянку візьмуть силою з мене. Краще я виконаю свою обіцянку зі своєї згоди. - пояснила молода жінка.

- Я тебе люблю, Неоніло. - і хлопчик притиснувся до своєї сестри.

- Я тебе люблю. Щастя тобі, братику. 

Неоніла потримала Тимофія ще трохи у своїх обіймах, а потім відійшла на відкриту місцевість. Підняла голову і закрила свої сині очі.

Вона промовила внутрішньо лише думками: "Бери мене. Я готова"

І через мить жінка зникла.

Вона з'явилася поруч з Мирославом у його світі Мердесон.

- Я тепер твоя рабиня. - повідомила Неоніла.

- Мені не потрібна рабиня. Мені потрібна повноцінна дружина, готова стати рабинею заради своїх близьких. - пояснив Мирослав.

Неоніла побачила над своєю головою далеко у небі спалах. Далекий та настільки потужний, що його було видно навіть з поверхні планети.

- Це я обриваю кінці, щоб світу Мердесон нічого не загрожувало. Частини порталу, яка вела сюди, більше не існує. Мої вороги фізично вже не зможуть прибути сюди, щоб порушити нашу домовленість, навіть якщо дуже захочуть.

На очах Неоніли виступили сльози:

- Це був останній зв'язок з моїм минулим. - прошепотіла жінка.

Вона стояла розгублена. Вітер грався з її рожевим неслухняним волоссям чи то волосся гралося з цим наполегливим вітром.

Відчуття самотності переповнювало серце та розум тендітної натури.

- Ти не одна. Ти тепер зі мною. І я тебе не скривджу. - пообіцяв Мирослав та обійняв Неонілу. - Я тебе кохаю.

Слова "я тебе кохаю" пронеслися усім жіночим тілом та розумом. Кожна клітинка відчула їх.

- Твоє минуле завжди залишиться з тобою у твоїх спогадах. А майбутнє я створю для тебе сам. - пообіцяв бунтар.