3

3

Після приземлення та виходу на територію, якою панували бунтарі, Мирослава, капітан та уся команда в оточенні місцевої самовизнаної влади та її охорони зі зброєю попрямували до штабу головного бунтаря - ватажка Мирослава.

Вони підійшли до стіни з ліній, які закручувалися у різного розміру дуги, міняли колір та напрямок руху свого продовження. Деякі лінія змінювали й свою товщину.

- Проходьте. Якщо у вас чистий розум, ви пройдемо. Ті, у кого нутро забруднене, не зможуть подолати цю перешкоду. - повідомив супроводжуючий.

Неоніла попрямувала у цей простір з ліній та застрягла у ньому, бо він її тримав та не відпускав.

Жінка відчула, як все всередині неї все вертається, спогади пронеслися в її голові, пам'ять пригадала навіть те, що було давно забуте. 

Кілька хвилин, ніби тебе сканують, - і все. Дивне відчуття відпустило, невидима сила перестала діяти, - і Неоніла пройшла ці ворота скану.

За своєю імператрицею у цю незрозумілу субстанцію увійшли її люди, але вони почали мучаться у надприродних стражданнях. Згодом їх виплюнуло з цієї перепони.

Живими, але страшенно замученими.

- Отже, до нашого правителя Мирослава має право пройти лише жінка. - повідомив супроводжуючий.

Стіна з ліній зникла. Бунтарі продовжили супроводжувати лише Неонілу. Її ж люди продовжували лежати, продовжуючи відчувати дію невидимих тортур.

Несподівано Неоніла почала бачити палац, який весь цей час знаходився поруч, але був для прибулих невидимим.

І біля величезного входу стояв він...

Високий красень. Сильний. Ідеальний.

У Неоніла раптом перекрило дихання. Жінка відчула величезне бажання до цього чоловіка.

- Це гіпноз... Або магія. - прошепотів сама собі імператриця, намагаючись не дивитися на цього неймовірної вроди достатньо зрілого чоловіка, судячи з його погляду, але молодого по віку парубка.

Він посміхнувся, ніби почув слова Неоніли, хоча між ними була відстань.

Супроводжуючі провели імператрицю до цього чоловіка та зупинилися.

- Мирославе, це пані Неоніла. - повідомив супроводжуючий.

Мирослав подивився пронизливим поглядом на жінку, ніби бачив її наскрізь і в цей час уважно сканував її по повній, вивчаючи досконально, ретельно та дуже уважно.

Не знаючи чому, але Неоніла знала, що треба йти далі, ніби хтось керував нею зсередини.

Мирослав пішов за нею.

Імператриця увійшла в палац. І попрямувала дала. На другий поверх. Позаду неї постійно був цей ватажок. Неоніла пройшла довжелезну залу та вийшла на балкон, не розуміючи, чому вона це робить. Мирослав постійно йшов за нею.

Жінка сіла в крісло. Поруч вмостився Мирослав.

- Чому я постійно відчуваю вас у своїй голові. Припиніть. - попросила Неоніла.

"- Я недостатньо вас вивчив"- отримала імператриця відповідь за своє прохання, яке почула знов ж таки у своїй голові.

- Що я можу зробити, щоб ви припинили бунтувати та почали нам підкорюватися? - запитала імператриця.

- Підкоритися мені. - тепер вже словами, які вийшли з вуст, відповів Мирослав.

- Ні... - невпевнено промовила Неоніла, ніби намагаючись заставити себе відмовитися від пропозиції.

- Я ніколи не зустрічав таку чисту особистість. І вам зовсім не потрібна ця влада. Ви її не хочете. Вас примусили взяти владу на себе.

- А зараз ви мене примушуєте до... - жінка почервоніла.

- Ви самі цього хочете. - впевнено заявив Мирослав.

- Я прибула сюди вирішити ділові питання та дізнатися, де мої батьки? - перемінилася у погляді та у жестах імператриця, ставши більш суворою, відкинувши почуття у сторону.

- Ваші вміння тримати себе, не звертаючи увагу на свої почуття, мене ще більш зачаровують вами. Добре. Хочете перейти до справ, перейдемо до них. Ваші батьки знаходяться в одному з двох світів, яких ви не признаєте, тому їх не бачите та не відчуваючи. Вони мої полонені. Не вірите мені, тоді зараз самі все побачите. 

Мирослав скочив зі свого крісла та взяв Неонілу за руку, запрошуючи своїм жестом її встати.

Як тільки Неоніла піднялася, як вона разом з Мирославом опинилася всередині того порталу (без захисту космічного літака, просто у відкритому Космосі) там, де обирають напрямок в залежності від вибору світу.

І вони обидва, Мирослав та Неоніла, тримаючись за руки, пронеслися у сторону, де закінчувалася одна з частин темною матерією.

І проскочили її.

Опинившись...

Так, опинившись по ту сторону порталу в зовсім новому для себе світі.

Але...

Він не живий... Цей світ.

На перший погляд.

А там... Вдалині... Ніби ляльки, застигли батьки Неоніли.

- Звільни їх! - наказала імператриця зовсім іншому володарю, який вже відібрав частину її влади та навряд віддасть її назад.

Неоніла та Мирослав одразу після цих слів повернулися до балкону, де починався їх діловий діалог.

- Пані, ви ж розумієте, що мій народ вам не здолати. Ви можете отримати цей світ тільки тоді, коли ми самі віддамо його. Якщо захочемо. Але ми не хочемо. Тому вам не повернути своє колись минуле. Але ми можемо не нападати на ті три світи, про які ви думаєте, що ви володієте ними, та відпустити ваших батьків при умові, що ви самі залишитеся зі мною. Невже ви не розумієте, що вашим Всесвітом керують ваші міністри на чолі з головним міністром. Вас, пані, направили сюди з однією маленькою командою та й взагалі кинули сюди не для того щоб домовлятися зі мною. Це ж марно. Даремно. Від вас хотіли позбавитися. Лише це. Тому і відправили сюди, нічого не пояснюючи що ж треба робити та як треба діяти. Ось і все.

- Невже ваша можливість телепатії не обмежується знаходженням поруч? - здивувалася Неоніла.

- Я можу прочитати думки будь-кого, хто знаходиться у межах цих шести світів. Вас відпустити, щоб ви втерли носа своїм ворогам, але з обіцянкою що ви повернетеся сюди?

- Відпустіть мене разом із моїми батьками. - попросила Неоніла.