Глава 9

Глава 9

Катрусині підозри — Несподівана поява Миколи Станіславовича — Справа Миколи Турянчика — Прощання з Ірусею — Розмова з Дмитром Перцем

— Катрусю, ти уявляєш! Тут таке було! — сміялася Іруся у трубку. — Я зараз тобі усе розповім… Що-що? Та ні… Все добре. А чого ти питаєш? Просто так? Дивно… Так ось, я ж хочу розповісти тобі! Слухай-но… Я знайшла дитину! Ні… Не немовля! Ні! То не Вікторова дитина… Ні! Ніяка не позашлюбна! Що ти мелеш? Я мелю? Я не мелю! Катрусю, що з тобою діється? Добре… Завтра чекатиму.
«Дивна якась… — подумала Іруся про подругу, — питається, чи ми не посварилися з Віктором… Чого б це?»

— Вікторчику! — покликала вона чоловіка.

— Що, Ірусю? Щось знову сталося? — відізвався той.

— Ні… Нічого. А ми з тобою посварилися?

— Ні. Чого б це?

— Так от і я питаю — чого б це? А Катруся каже, що ми з тобою посварилися… 

— Ну, звичайно, — з посмішкою сказав Віктор, — їй, Катрусі твоїй, краще знати. 

— Ага… — трошки знервовано промовила Іруся. — От і я кажу — чого б це? Завтра приїде, казала. 

А вранці Віктор, як завжди, поїхав на чергову зустріч. Іруся вже нікуди не пішла — їй досить було вчорашніх пригод. Ближче до обіду приїхала Катруся — чорнява красуня, схожа на Ірусю, тільки навпаки: та сама зачіска, лише волосся не біле, а чорне. 

Катруся виглядала якоюсь ніби засмученою, але Ірусі дуже хотілося розповісти про свої учорашні пригоди, тому вона не надто приглядалася до настрою своєї гості. 

І коли вони набазікалися вдосталь і вже почали прощатися біля воріт, Катруся знову, зосереджено приглядаючись до подруги, почала її дорікати в нещирості:

— І все ж таки ти не хочеш мені розповісти правду…

— Чому це? Я все тобі розповідаю! — здивувалася Іруся.

— Ні. Не все! Не все! Зовсім не все! Ти не хочеш мені говорити, що у вас із Віктором все погано… — образливо надула губки Катруся, сідаючи у свою автівку. 

— Та з чого ти узяла, Катю? — Іруся, справді, нічого не розуміла. Але Катя поїхала, так нічого і не пояснивши. 

«Ну і бог з тобою… Щось собі там напридумувала…» — вирішила Іруся і пішла у важливих справах щодо повернення краси своїм нігтям. 

Але наступного дня Катя знову зателефонувала і так само ображено натякнула на Ірусину нещирість. І через тиждень — знову! А через два тижні, коли Катя в черговий раз зателефонувала з тими ж звинуваченнями, Іруся вже не витримала і спитала напряму і жорстко:

— Слухай, Катрусю! Що ти маєш на увазі?

— Я все знаю! — Катя відповіла так, ніби тільки й чекала, коли вже, нарешті, її почнуть розпитувати.

— Що ти знаєш? — здивовано спитала Іруся.

— Що твій Віктор не ночує вдома! Я все знаю! Можеш більше від мене не приховувати! — Катя сказала, мов відрізала, гучно грюкнувши дверцятами своєї автівки. І поїхала.

— Ну з чого ти це взяла? — зніяковіло запитала Іруся, але Катя вже більше нічого не чула.

Іруся постояла ще декілька хвилин, проводжаючи поглядом свою усезнаючу приятельку, поворушила ногою дрібний гравій біля дороги, потім перевела погляд вдалечінь і замислилась. Адже, з Катрусею вони зналися вже досить давно — ще зі студентства. Ніби ніяких вагомих відхилень від здорового глузду в її подруги дотепер не спостерігалося… Так, по дрібницях… У кожного можна назбирати усіляких дурниць в поведінці при бажанні. Ну, не ідеальна. Не надто розумна, але ж і не дурна… Навіщо Ірусі занадто розумна подруга? І взагалі… 

Вони почали близько спілкуватися не з власного вибору, а тому, що товаришували їхні батьки, коли були партнерами у бізнесі. Іруся згадала, як одного разу її батько сказав, що у його нового партнера Мирона, виявляється, є донька Катерина — Ірусина однолітка. А якось вони усі разом сходили на концерт «Океану Ельзи». На той час Миколі Станіславовичу було вкрай важливо, аби його з Мироном партнерство міцнішало якомога сильніше, тому тема дружби їхніх доньок внеслася окремим пунктом у програму налаштування цієї взаємодії. За підтримку свого задуму, як і за активну участь у ньому, Микола Станіславович обіцяв Ірусі винагороди. Чому б не підтримати татуся? Звичайно, Іруся старалася по повній і за це отримувала ще й «преміальні». 

Але було приємно, що спілкуючись з донькою батькового патнера, Іруся не відчувала особливих незручностей. Все було, як то кажуть, в тему, у задоволення. Катрусі так само було знайомо, що воно таке, коли шкутильгаєш від невдало зробленого педикюру і вона з цього не сміялася, а, навпаки, ставилася із розумінням до Ірусиних проблем.Тема краси їх обидвох захоплювала і об’єднувала. Зламаний ніготь, мов зламана доля, призводив до відчаю, якщо його не можна було наростити наново протягом години. Спільні походеньки по перукарнях та салонах краси стали обов’язковим ритуалом їхньої задушевної дружби. Вони удвох могли годинами копирсатися вдома чи то у Каті, чи у Ірусі, приміряючи на себе ледь не весь гардероб. Це було таким особливим проведенням часу: підбирати речі одну до іншої, дивитися, що до чого підходить, потім прикладати наступний аксесуар чи деталь… Вони отримували від цього неймовірну насолоду, яку не можна порівняти ні з чим іншим.