Глава 3

Глава 3 

Марічка в Ужгороді — Мадярка Ержіка — Федір-Ференц — Щастя і сум Ганнусі — Сватання Теодора — Квартирант Вольдемар — Марічка готується до втечі

Тітка Ержіка, до якої привів Микола Марічку, була вже доволі літньою угоркою з амбітністю аристократки. Їй потрібна була хатня помічниця. 

Звідкіля вони зналися з Миколою, ніхто не пам’ятав. Вони лише вдвох пам’ятали ту справу, де літня Ержіка проходила свідком, коли обікрали її сільську родичку. Микола тоді допоміг родичці знайти зловмисника, а до Ержіки він став заходити, коли бував іноді у тому далекому місті проїздом чи у справах. 

Ержіка жила сама у невеличкому будиночку. Це був будинок ще її бітьків, яких вже давно не було на світі. Вона так і залишилася самотньою — не мала ані дітей, ані чоловіка. Одну кімнату винаймав якийсь службовець, що працював у суді. Службовця того привів колись Микола, бо Ержіка скаржилася, що пенсія в неї зовсім мала. А звідкіля раптом має бути велика пенсія, якщо вона і не працювала взагалі? Вона ціле життя шила на замовлення постільну білизну, яку уміла гарно вишити. Але з часом очі стали підводити її — зір погіршився… Тож Микола підкинув ідею, що можна би було їй узяти квартиранта — і фінансово легше стане, і веселіше вечорами. 

Тепер, коли Ержіка вже звикла до чужого мужчини у її старій хаті, можна було подумати і про помічницю. От якби в неї була якась собі дівчина, яка би до того ж ще й була угоркою, та якби, наприклад, їй не було де жити, то Ержіка би узяла її до себе і усім би від того могло бути краще! 
І як почала вона оте своє усе понапридумуване Миколі висловлювати, та ще й сльозу пустить… Час від часу… Не завжди. А кому їй про це розповідати? Її більше ніхто не слухав. Микола був уважний до людей, от до нього усі й чіплялися. У місті — Ержіка, у селі — Марічка. Приїде коли-не-коли до міста, а там знову Ержіка плаче, що їй потрібно дівчину-помічницю. А у селі — Марічка ридає — заберіть мене з цього села! 

Набридли вони Миколи обидві. Вирішив він, нарешті, припинити оте усе стерео-скиглення одним рухом — повезти Марічку до Ержіки! Та й потім одну повернути назад, а друга нарешті побачить, якими іноді вередливими бувають сільські сиріточки… 

Такі от справи. Речі Марічці довго збирати не прийшлося — не хотіла вона брати із собою ніяких речей! Нехай усе життя починається з початку! З самого початку! Якби вона могла, то вона б, взагалі, поїхала до міста зовсім без одягу — у чому мати народила! Бо те нарождення її мало тепер цікавило… Цей теперішній свій від’їзд із села вона вважала своїм справжнім народженням! 

Їхала щасливою… 

А коли нарешті дісталася своєї мрії, то сильно здивувалася! Стара угорка на неї подивилася не надто привітно. Розмовляла з Марічкою Ержіка суто угорською. Марічка спочатку взагалі не розуміла, що вона має робити. Коли приїхала, їй показали, де що знаходиться, як варити їсти по-угорському і кімнату, де вона житиме. Та якби ж то одразу можна було усе запам’ятати! Марічка все плутала, нічого не розуміла, учитися вона не звикла, а Ержіка… 

Ержіка, звичайно ж, була розчарована, що дівчисько таке незграбне і не угорського походження. Тому господарка квартири й вирішила, що за рік вона Марічку усьому навчить. А потім вони житимуть собі разом так, як собі Ержіка придумала.

У цій історії, як воно завжди буває і у житті, кожен з героїв має свої певні плани на подальший розвиток подій. Ганна, залишившись у своїй рідній хаті, тихо молилася і чекала на повернення Марічки назад додому, чи принаймні — хоч якоїсь звістки про неї. Микола повернувся задоволений, що йому усе вдалося: і Марічку прилаштував, і тітці Ержіці догодив. Тепер, каже, будемо чекати на реверс — зворотній розвиток подій. 

У Миколи також були свої плани і своє бачення. Не хотів він і надалі бачити вічно заплакані очі тієї Марічки! Все. Досить було! Ганна, хоч і сумувала за сетрою, але не сиділа і не плакала, бо увесь час була чимось зайнята: ходила в поле, доглядала за своїм маленьким господарством, варила щось їсти, плела пацьорки та молилася. Дівчата любили до неї забігати на вечорниці… Тож, серце її, звичайно, було не на місці, але у відчай впадати не було коли. 

У Ержіки в місті також були свої плани щодо Марічки. Щоправда, вони в неї час від часу змінювались. Жінки… Що молоді, що не дуже — однакові! Люблять все на інакше обертати…

Спочатку Ержіка побачила у цій тендітній чорнявій дівчині хатню помічницю, яка неодмінно має з часом добре вивчити угорську мову та угорське куховарство! І вона, Ержіка, хутко взялася за реалізацію цього свого задуму. Та хіба б ото нам цікаво жилося на цьому світі, якби літні жіночки усіх на світі народностей, які тільки є, не полюбляли так пристрастно займатися усіляким звідництвом! 

— Ой, та як би було добре, якби ваш Петрик та й узяв нашу Наталочку… — чула не раз Марічка таку розмову між знайомими односельчанами.

— Ой, та як же ж він візьме вашу Наталочку, коли ваша Наталочка з Стефанидиним Михайлом щоранку на гриби ходить!

— То й що, що ходить? Вони сусіди! Змалечку разом! 

— Змалечку — то одне… А тепер уже нехай і до старості собі буде зі своїм Михайлом! Не візьме наш Петрик її тепер. 

— Ой, чи не візьме! Ой, ми ще подивимось! Він би, може, й брав… Та чи Наталочка тепер погодиться? Михайло файний хлопець і вона його знає з дитинства… 

— Та чого б то вона не захотіла нашого Петрика? Наш Петрик кращий за Михайла! Їй-богу — кращий!
І ось таке попід плотом тільки й чути, коли зійдуться у неділю після служби жіночки. Хіба їм є діло до справжніх якихось почуттів отих дітей їхніх, про яких іноді отак за гарної погоди годинами патякають і патякають, не ховаючись від тих дітей своїх, про котрих патякають. 

А діти іноді соромляться, а іноді сміються — коли як… Та все одно, самі свої долі в решті решт влаштовують. Певно, що так і має бути, але з віку у вік старші за молодих любили все вирішувати по-своєму, так вони почуваються значущими — творцями чужих доль! 

Хтось пише свою долю, а хтось полюбляє чужою повелівати. І хоч з того ні пуття, ні ладу, ні користі не буде ніякої, все одно, їм страшенно цікаво чомусь цим займатись! Сподіваються, що раптом в них вийде — і тоді стане ще цікавіше! Тоді вже почнуть наступну пару прилаштовувати… Таке життя!