Глава 50

Аня

У мене немає ніякого бажання йти сьогодні на алею. Так, ми готувалися до цього дня і планували провести щось на зразок розслідування. Але я так само знаю, якщо Святу спаде на думку знову прийти з’ясовувати відносини, він заявиться туди в першу чергу.

Пообіцяла Лері виконати нашу операцію під прикриттям наступної суботи. У будь-якому випадку кидати роботу на алеї не збираюся. Тільки сумніваюся, що диво в черговий раз відбудеться. Через тиждень Свят забуде мене, і безроздільно буде належати своїй прекрасній Христі. Варто згадати про нього. Усе. Очі на мокрому місці.

Від оплакування мене відволікає дзвінок бабусі.

— Привіт, бабусь, — через силу видаю майже бадьорим голосом.

— Анюта, з тобою все гаразд? Може нам приїхати? — чую хвилювання в голосі бабусі.

Ще вчора вони відчули недобре і так просто моїх рідних не проведеш.

— У мене горло трохи охрипло, але я лікуюся. Ще трошки і пройде, — поспішаю заспокоїти її. По телефону я ще можу триматися, але при зустрічі точно зірвуся.

Не знаю, як горло, але те, що Свят виліковуватися з мене буде дуже довго я не сумніваюся. Занадто глибоко він проник в мої думки і почуття, і мені вже ніколи не стати колишньою.

— Ми дуже хвилюємося, що ти занадто завантажуєш себе після навчання і навіть вихідні проводиш не так, як всі дівчата твого віку. Може, сходиш погуляти з подругою? — я розповідала бабусі про Леру. – На дворі така гарна погода, а ти як не на алеї, так в майстерні або в кімнаті сидиш над підручниками, — продовжує вона, не в перший раз намагаючись мене розбурхати.

Ох-х... знала б бабуся, що я встигла і погуляти, і закохатися і втратити себе...

Погоджуюся з тим, що треба б вилізти з шкаралупи:

— Серед тижня точно сходимо з Лерою після навчання в парк.

— У місті зовсім дефіцит з кавалерами, чи що? Ви все вдвох і вдвох. Чому мою улюблену зірочку ніхто не запрошує на побачення? — щиро обурюється бабуся такою несправедливістю.

Вся справа в тому, що для бабусі з дідусем я найкраща красунька на всьому білому світі, вони пишаються мною і взагалі б не зрозуміли вибір Свята. А я вже уявляла, як познайомлю його зі своїми рідними, та багато чого ще уявляла, ось тільки тепер виконати нічого не вийде.

Обіцяю бабусі обов'язково вийти хоч ненадовго прогулятися якомога раніше, також слухаю, чим потрібно полоскати горло і прощаюся до вечора.

Наполегливий стукіт у двері змушує серце прискорено забитися.

Невже це Він ?

Палітра гримуча! Я можу хоч хвилину подумати про що-небудь інше?

Повільно підходжу до дверей, перебираючи варіанти. Сусіди можуть заглянути з проханнями дати від цукру до зошита списати конспект, та що завгодно. У Тоні є ключ, вона б стукати не стала. Ну хто, хто ще?

— Думала страждати на самоті? Дзусечки! — на порозі стоїть, спершись об одвірок, Лера, яка нічим не видала свою поїздку до мене під час листування. — Я попередила батьків, що буду з тобою до завтра.

Подруга ставить мене перед фактом і завалюється в кімнату, кидаючи рюкзак на стілець. На стіл ставить пакет, з якого по всій кімнаті розповзається аромат свіжої випічки.

— Лер, ну тобі зі мною нудно буде, — не те, щоб хочу позбутися її, просто не хочеться грузити своїм настроєм.

— Дивно... Я очікувала, що ти стрибаєш від щастя і веселишся, — не піддається на мої натяки Лерка, вмощуючись зручніше на ліжку Тоні. — Аня, ти ще пам'ятаєш про те, як виглядає їжа і одяг? На годиннику опівдні взагалі-то...

А як їй виглядати? Опускаю вниз очі. Стою в піжамі. До душа з ранку так і не дійшла. В горло шматок не лізе, не те, що повноцінна порція.

— Зараз приведу себе в порядок, — засоромившись, втікаю в душову кімнату.

Після того, як вже переодягнулася і причесала волосся, змушую себе спробувати принесені Лерою еклери з творогом. Зовні повертаюся, але внутрішньо я далеко звідси.

— Ань, я знаю, що краще зараз не говорити про брата, — обережно починає Лера, — Але там не все так просто, як нам здалося. Ти не думай, що я на його боці. Ні. Не вірю ні йому, ні Христі. Все ж гадюці не довіряю більше.

Мені страшно запалювати в собі промінчик сумніву. Якщо я і так себе відчуваю скинутою з обриву, що буде, коли почну дертися за примарною надією і знову отримаю стусан, падаючи ще нижче. Але я не хочу при цьому бачити чергове розчарування у Лери.

— Що б у нас не сталося, Свят все ще твій брат. Прошу тебе, будь ласка, не відвертайся від нього.

Мені важко говорити про Свята, в мені вирує образа, обтяжує відчай, але я, незважаючи на розрив, бажаю крижаному принцу щастя. Нехай він буде з Христею або з ким захоче, розважається далі з друзями і нормально спілкується з сестрою.

А може бабуся права? Я веду дуже замкнутий спосіб життя поза навчанням. Надто серйозна. Цуралася раніше всього молодіжного, зациклилися на картинах, горщиках і балах для стипендії.

Так, млин фіолетовий, зі мною ж нудно!

До Лери просто ще не дійшло. А Свят не подавав виду, але знав, куди піти розвіятись.

Під впливом своїх оновлених думок шокую подругу:

— Я зрозуміла. Мені терміново потрібно змінитися! Зробити що-небудь незвичайне, ну щось взагалі на мене не схоже. Бомбічне. Ось!

— Капець. У тебе жар? — підбігає до мене перелякана подруга, прикладаючи долоню на лоб, — Хм-м, начебто норма. Тоді я за заспокійливим в аптеку збігаю, — знаходить іншу причину моєї різкої зміни поведінки.

— Встигну я ще страждати і заспокоюватися, — зупиняю її біля дверей. — Хоча б сьогодні хочу забути про все і перестати бути правильною дівчинкою, — і тут же вистрілює рішення: — Лера, збираємося і ввечері їдемо в клуб!