Глава 43/1

Аня

Тільки сіла в машину, ні слова з того, що хотіла і думала півдня красиво сказати, не дали. Найбільш бажані і сильні руки принца згребли мене в оберемок, і отямитися не встигла, як розчинилася в тривалому і вимогливому поцілунку.

— Знову я, як чумний з твоєї вини, маленька, — важко зітхнувши відсторонюється Свят. — Хочу тебе прямо зараз, прямо тут.

— Свят, але тут якось незручно... — оглядаюся в шоці на заднє сидіння.

Млин фіолетовий, невже так можна?

— Розумниця, правильно мислиш, — зрозумів він, по-своєму, мій огляд салону. — Якось ми точно спробуємо тут. А поки готуйся до вихідних, до понеділка зі спальні не випущу.

— Алею пропустити не зможу, — пискнула я на знак протесту.

Мені дуже пощастило, що Свят стримується при мені лаятися матом. З його виразу обличчя, з яким він стукнувся лобом об кермо, я зрозуміла, що мій принц багато всього думає про алеї і на даний момент нічого навіть близько хорошого.

— Гаразд. В суботу у тебе є один день. Неділю даруєш мені, хоча б на майбутніх вихідних.

А мені-то більше суботнього дня і не треба. Без докорів сумління погодилася, обіцяючи собі подарувати коханому наступні вихідні цілком.

У центрі творчості купила все необхідне. Довелося, що правда, декому пригрозити забороною на поцілунки. Іншого засобу біля каси придумати, так швидко не встигла. Я ціную те, що Свят мені допомагає, але повністю сідати йому на шию не збираюся. Хоча б фарби для свого міні-бізнесу я хочу купувати сама. Вистачить і того, що мої підозри про участь Свята все ще дійсні.

У машині Свят ще не встиг рушити з місця, як задзвонив телефон.

— Посидь, маленька, мені потрібно відповісти на важливий дзвінок.

Виліз з салону і, вставши позаду, почав про щось жваво базікати. Чому він при мені не міг поговорити? Отже, не надто довіряє або продовжує вважати недолітком, при якій не варто занадто відкриватися. Начебто, я не зрозумію, про що мова...

Розмова на вулиці затягнулася, і я вже вертілася в кріслі від нетерпіння. З динаміків полилася тужлива музика. Так і заснути можна в очікуванні. Натиснула на кнопки панелі. Тепер взагалі звук пропав. Почала клацати на всі кнопки підряд, вже шкодуючи, що взагалі сюди влізла.

Після чергового натискання з клацанням відчинився бардачок прямо перед моїм носом. Хотіла закрити, але цікавість перемогла. На перший погляд нічого цікавого: документи, серветки та інші папірці валялися в купi, абияк. Вже хотіла закрити, але мою увагу привернув прозорий пакетик з самого верху.

У прозорій упаковочці з іноземним маркером поблискував гребінь. Дістала з пакетика і провела рукою по гладкій прохолодній поверхні. Лев на ручці дивився на мене осудливо маленькими інкрустованими камінчиками у вигляді очей. Покрутила гарну штучку в руках і на зворотному боці помітила напис:

«Найкращому чоловікові. З любов'ю від Христини». І поруч число дводенної давності.

Прекрасний гребінь, яким щойно милувалася миттєво перетворився для мене в огидну гадюку, і я тремтячими руками засунула його назад в упаковку, зачинивши бардачок.

Легше не стало...

Від того, що я не бачу подарунок від Христі, він нікуди не випарувався.

— Вибач, що довелося почекати, — вліз в салон ні про що не підозрюючи принц і потріпав мене злегка по маківці. Так, він не байдужий до мого волосся. Але чи тільки до мого? — Мені включити музику чи ти спеціально відключила?

— Мені все одно, — видавила з себе, відвернувшись до вікна.

Перед очима стояла морда лева, і напис відбився так глибоко, що я запам'ятала слово в слово і навіть вид шрифту з достатком завитків.

Але найбільше турбувала саме дата. На наступний день після замку...

Ну як? Як таке можливо?