Глава 40

Аня

Моє рішення не стало миттєвим імпульсом під враженням від замку. Все, що він зробив для мене. Казку. Можливість відчути себе принцесою. Побачити його не просто принцом, а іншим... Почалося задовго до сьогоднішнього дня. І найголовніше диво знаходилося всередині мене.

Я не кохала нікого до Свята так, як можна кохати чоловіка. Зараз, стоячи посеред помпезного залу і дивлячись в його тільки на вигляд крижані очі, я точно розумію, що більше нікому не зможу віддати настільки розкрите серце.

— Ань, ти розумієш, що... — розмова йому дається нелегко, я бачу, наскільки він напружений, підбираючи слова.

— Я все розумію, мій принц.

І на знак підтвердження встаю навшпиньки, міцно обіймаючи коханого. Як же тепло, коли він поруч так близько, що хочеться торкатися широких плечей, вдихати аромат, що вже став невід'ємною частиною мене, і знати — йому це теж подобається.

— Ти зможеш мене зупинити, — хрипко вимовляє мій принц, і я відчуваю на собі його гучне серцебиття.

— Знаю, знаю, — заспокоюю скоріше саму себе, не в силах розтиснути обійми. Відійти хоч на крок. Боюся розірвати невидимий зв'язок, в якому я не бачу себе без нього.

Чомусь у мене з'явилася впевненість, що зупинити нікого з нас вже не вдасться. Я сама відштовхнулася з обриву і лину туди, де колишньої мене більше не буде. Нехай попереду невідомість. Але я хочу подолати цей шлях разом з коханим.

Тільки уявила себе витаючою, як тут же злетіла, опинившись в сильних чоловічих руках. Цього разу Свят не тримав мене, закинувши ноги за спину, і не волок задом, піднімаючи за талію. Вперше він підняв мене як дівчину, уклавши на витягнуті руки.

Якщо де-небудь проводяться змагання з бігу з вантажем та подоланням перешкод, нам варто подати заявку і взяти участь. На сходах я навіть сильніше обійняла принца за шию, настільки швидко він поспішав, побоюючись, якби хтось із нас не передумав.

Я не хотіла озиратися назад. Адже я там вже була.

Зараз. З ним. Тут. Мені потрібно пройти далі самої себе.

У спальні вікторіанської епохи Свят поставив мене на ноги. На громіздкій тумбі тьмяно горів нічник, завуальований під лампадку. Відблиски грали і падали, огортаючи нас таємничим світлом. Стерлася межа між реальністю і казкою. Я не могла більше думати і тверезо міркувати. Почуття і відчуття взяли верх, і крім нас нічого не мало більше значення.

Всього на мить ми завмерли, вдивляючись один одному у вічі. Свят підняв руку торкаючись мого підборіддя, і нахилившись поцілував. Різкі рухи поцілунку, змінювали ніжні, і я мліла, одночасно скипаючи як тиждень тому в моїй кімнаті. І якщо тоді я зніяковіла від його дотиків, зараз бажала отримати їх найбільше.

— Маленька, ти зводиш мене з розуму, — шепоче мені в самі губи коханий.

Повертає спиною до себе і, покриваючи легкими поцілунками шию, повільно розстібає блискавку на сукні. Я навіть не можу зрозуміти чи дихаю? Навколо розжарюється повітря. Мимоволі вдихаю глибше. І разом з сукнею падає на підлогу останній шанс до відступу.

— Я хочу помилуватися своєю принцесою, — пестить гарячим диханням вухо, злегка прихоплюючи мочку губами.

Розвертає мене до себе, а я боюся опустити вниз очі. Закушую до болю губу, коли він, як останню перешкоду, знімає з мене білизну.

— Моя красива дівчинка, — шумно видихає коханий, притримуючи мене за плечі.

Потемнілий, божевільний і прагнучий тільки мене погляд утримує від бажання прикритися. Змішалися воєдино почуття сорому, нахлинувшого страху і розбурхуючих все моє єство хвиль передчуття.

Всього лише мить триває його милування мною, і я опиняюся на величезному ліжку.

Тепер настала моя черга дивитися на коханого. Вихоплюю в напівтемряві широкі груди, підтягнутий торс і мимоволі голосно ахаю побачивши...

— Свят... я хіба зможу його...

— Ну що ти, маленька, — він нависає зверху, піднявши кутики губ в усмішці. — Ти моя, а значить — все поміститься. Адже це ж закладено природою.

Нічого собі природа! Хтось закладає, а мені тепер розсьорбувати! Як він там поміститься? А як я витримаю? О Боже!!!

Протверезлива думка миттєво меркне, під натиском ласк. Сама вигинаюся назустріч. Гарячі хвилі накривають з головою і, закручуючись, хлюпочуться внизу живота, збираючись в самому палаючому місці.

Крізь туман обірваних думок я тільки зараз усвідомила, наскільки міцно закладений зв'язок між потребою бути з ним, кохати, і... і... відчувати кожною клітинкою тіла.

— Я шаленію від тебе, моя кохана принцеса, — один лише хрипкий голос мого найбажанішого чоловіка доводить до межі.

— Так, так, коханий, будь ласка, — я зовсім не усвідомлювала, що говорю, незв'язно нашіптуючи окремі фрази, тільки б він не зупинявся.

I не думала відступати, приймаючи нас в найнеймовірнішому ритмі злиття тіл в одне ціле. Ще. Ще і ще трохи. Рухи стали різкіше і підштовхнули до межі...

— Потерпи, маленька. По-іншому ніяк, — почула на краю свідомості разом з поштовхом, сліпучим ниючим болем.

Свят зупинився, губами витираючи сльози, що проступили на мої очах. Ніжний і чуттєвий поцілунок дав мені ковток полегшення. І коли я розслабилася, знову поновилися рухи. Тепер відчуваючись на межі болю і наростаючих хвиль, які наблизили до самого палаючого піку...

❤️❤️❤️