Свят
— Ах-х! Так це ж... це... — вражено тицяє другою рукою вперед, — Я все ж таки сплю...
— Спи-спи, моя солодка, незабаром розбуджу, — притискаю маленьку спиною до себе, і намагаюся подивитися її очима на замок прямо в декількох кроках від нас, який зберігся з позаминулого століття.
Мені вже доводилося тут побувати на шкільній екскурсії. Коли я планував побачення, думав, що просто приїдемо погуляти сюди в саду, з відвідуванням музею. І став приємно здивований змінами, заглянувши на сайт замку. Музей так і залишився займати одне крило. А друга частина старовинної будівлі перетворилася в місце проведення свят з рестораном і кімнатами для гостей, на зразок міні-готелю. У зв'язку з непомірно високою вартістю гості звертаються сюди рідко, і як я з'ясував, крім нас нікого не буде.
У дверях з'явився літній мажордом в червоному фраку і білих панталонах, заздалегідь попереджений про наш візит. Увійшовши повністю в образ, він присів у поклоні, і відступив в сторону, пропускаючи нас.
— Нам можна туди увійти? — тихенько прошелестіла Аня, зам'явшись в нерішучості. — Це ж справжній замок? Так?
— Найсправжнісінький, — за руку заводжу її всередину через масивні арочні двері. — І нам краще триматися разом, щоб не заблукати. Бо ще перетворимося на замкових привидів.
Ахання тривало майже на кожному кроці. Я вже зрозумів, що поки ми все не обійдемо, Аня заспокоїтися не зможе. Тому ми перетнули вітальню і планомірно проходили кімнату за кімнатою. Навіть на кухню заглянули, зустрівши там кухаря з помічником в чепчиках і довгих обшитих мереживом фартухах. Вони, покинувши готування, як по команді схилилися в реверансі. Мені самому довелося прикрити маленькій розкритий рот, і витягнути за руку далі досліджувати старовинні покої.
— Боже! Картини! — вирвавшись при вході в великий зал, Аня кинулася розглядати пишних напівоголених дам на тлі різноманітних пейзажів. — Так вони ж всюди!!!
Дав їй трохи часу поговорити з картинами. Виявляється, моя дівчинка і на це здатна. Мою увагу більше привернули скульптури амурів, що підпирають склепіння стелі. Тут ми могли провести з таким успіхом кілька годин, і крім як взяти її на руки і швидше винести іншого виходу не залишалося.
— Ти ще зможеш сюди повернутися, обіцяю, — пригорнув до себе картинну базіку, що з тугою озиралася назад.
— А картину замку я зможу тут написати?
О Боже, дай менi сил!
— Ну, звичайно, моя художниця, засядеш з мольбертом надовго. Тільки патлатого з собою не візьмемо!
Трохи прискорилися, продовжили обходити другий і третій поверх. Під кінець бігаючи наввипередки через суміжні кімнати по колу.
Після вечері в історичному дусі ми прогулялися в сутінках по саду, потопаючому в кольорах. Заглянули в каплицю. Ну і хто мене смикнув там посадити Аню на стіл і зривати з солодких губ поцілунки? Мені складно не торкатися маленької, коли ми поруч, тим самим розпалюючи і без того невгамовне перезбудження. Ченцем стати, чи що? Так не допоможе ж це.
— Стоп! — відірвався від неї, спускаючи зі столу на підлогу. — Ми ж бал мало не пропустили! — мені в будь-якому випадку треба було витягнути нас з штовхаючої на гріх каплиці.
Кивнув дворецькому знак і провів Аню знову в той самий картинний зал. З невидимих динаміків залунала музика. Класична мелодія під стать атмосфері налаштовувала тільки на повільні танці. І ось, знову я обіймаю тонку талію, сам уже не помічаючи, як зариваюся носом в шовковисте волосся.
У перервах ми пили ще шампанське, що непомітно з'явилося на столику. Я кружляв і підкидав дівчинку, коли нам докучала монотонна музика. І просто насолоджувався часом, який дуже швидко сплинув...
— Незабаром настане північ і моїй Попелюшці час додому. На гарбузі їхати не так вже й комфортно. Та й мишей фіг наздоженеш, — спробував іронією пом'якшити кінець казки. — Доведеться поквапитися. Якщо ти, звичайно, не забажаєш залишитися.
Замість усмішки на мій черговий жарт, вона закусила нижню губу, напружено вдивляючись мені в очі. Хвилинної давності веселощі змінилися хвилюванням. І стіни величезного залу по відчуттях звузилися, ніби втискаючи нас один в одного. Розриваючись між бажанням схопити і забрати наверх, і стримувати всупереч посиленому серцебиттю обіцянку, я знав, що прийму будь-яке її рішення. Адже Аня стала для мене більше, ніж...
Втратив нитку думки, коли побачив м'яку посмішку на обличчі своєї маленької.
— Я хочу, Свят. Хочу залишитися...
#263 в Сучасна проза
#1813 в Любовні романи
#883 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 10.10.2024