Глава 36

Аня

— Іншого від Леонардо я і не очікувала, —  Лера, задерши голову, вдивлялася в його картину розміщену в галереї академії на першому поверсі.

— Точно, акуратно і витримано в стилі всіх його минулих творінь. Тепер підемо на твою зіпсовану дивитися. Тільки зачекай на мене тут, я зараз повернуся, — подруга втекла, залишивши мене підпирати стіну посеред коридору.

Ще вчора, після того як провела Свята, я поділилася з Лерою дивною допомогою генія. Зранку ми здали свої картини. Під час другої пари комісія, що складається з викладачів та запрошеного відомого художника, в минулому випускника цих стін, оцінювала наші роботи

На третій лекції оголосили результати і бали. Як я і думала, вищий бал пролетів повз мене зі свистом. Зовсім зарахування не завалила і стипендію отримаю, але сумно так стало...

Я ж раділа, опинившись в парі з генієм, вважаючи це надзвичайною вдачею. Ось навіть наш керівник помітила привселюдно, що Ані Смирновій потрібно було докладати більше зусиль поруч з найкращим студентом курсу.

А далі понеслися дефірамби улюбленцю, ставила в приклад, як обидва дивляться в одну сторону, а результати за якістю, немов небо і земля. Так зрозуміла, що я — земля, уточнювати не стала. Проте переглянула свої погляди. Швидше за все Леонардо правий, він точно хотів як краще. І за свою доброту позбувся італійської пензлика. Трапилось же мені закохатися в крижаного принца з повадками бандита...

Мимо неквапливою ходою пройшов Леонардо, навіть не глянувши в мій бік. Образився...  Він зупинився навпроти розвішаних картин, і вперше за час нашого спілкування я помітила подобу посмішки на його зосереджено-похмурому обличчі.

Почуття провини, укупі зі словами викладача, зовсім загострилося, і я відлипла від стіни, попрямувавши до нього.

— Лео, пробач за вчорашнє непорозуміння. Я куплю тобі кисть. Тільки скажи, де вона продається?

Геній знехотя відвернувся від милування свого кращого пейзажу, змірявши мене незадоволеним поглядом.

— Анна, ти не сплатиш пензлем моє приниження. Просто запам'ятай на майбутнє: художників безліч, а кращих — одиниці.

Гордовито підняв голову, відкидаючи пасмо світлого волосся набік, і пішов собі.

Та я на «кращих» і не претендую. І якщо усi генії такі дивні, тоді, ну його, таке щастя. Мені головне, улюбленою справою займатися.

— Так, ну ми готові йти дивитися, — покликала Лера, а я так задивилася услід одиничному екземпляру, що не відразу зрозуміла про які «ми» йдеться.

— Знаєш, я тут подумала, може ну його, там і справді нічого особливого. Така безліч, як я, могла і помилитися.

— Я зараз нічого не зрозуміла про безліч і вникати не хочу, — відмахнулася від моїх слів подруга. — Дівчата вже налаштувалися, так що веди нас. Дарма, чи що, бігала до них вмовляти?

І тут до мене дійшло, що три дівчинки нашого курсу не просто так маячать у Лерки за спиною.

— Ми швидко глянемо, і навіть якщо там відстійний треш, нікому не скажемо, не хвилюйся.

— Соромитися взагалі нічого.

— А я дещо знаю, але зможу розповісти, якщо підтвердяться слова Лери.

Навперебій заторохтіли налаштовані на похід в мою кімнату дівчата. Довелося вести їх, так просто вже б все одно не позбулася. По дорозі шепнула Лерці все, про що думаю в двох словах. На що подруга заявила, що я б все одно не погодилася, так який сенс мене попереджати.

Дістала так і забуту картину з-під шафи. Підняла вгору, утримуючи в повітрі. Хай дивляться, раз так хочеться. Мені не шкода.