Глава 35

Свят

Прокинувся весь спітнілий... Мені або час вже приймати таблетки для зниження лібідо, або щось вирішувати конкретне. Невдоволено буркочу собі під ніс, доки збираюся на максимальній швидкості, плюнувши на каву. Мені зараз краще скоріше дістатися до офісу і завалити себе всім і відразу, відволікаючись від збочених думок.

По дорозі трохи спадає напруга і в той же час приходить невтішний прогноз. З приводу таблеток я, ясна річ, погарячкував, мені ще їх не вистачає для повного щастя. Але інші способи теж не спрацюють, так як треба. Для мене не проблема знайти дівчину на ніч, але що я буду з нею робити, якщо перед очима стоїть тільки Аня? Я хочу тільки її, свою маленьку.

Вчора мені вистачило сил стриматися. Але я вже точно знаю, що більше самого бажання володіти нею, хочу — бачити, як вона сама відкриється, без тіні сумніву, коли дозволить стати першим. Заради неї я готовий терпіти й мучитися далі, ось тільки звідки в мені беруться всі ці незвичні для усвідомлення пориви.

Входжу в свою приймальню, секретар вже на місці.

— Яніна, підготуй мені всю інформацію щодо термінів останніх замовлень. Сьогодні вжарю по повній програмі.

Ага, я налаштований перевернути гори, а після роботи ще в спортзалі грушу поштовхати. Увечері Аня зайнята в майстерні, і в ці дні її зловити складно.

— Так, зараз я, Святослав... — вона піднімає на мене очі і, судячи з усього, забуває, що хотіла сказати далі.

Побіжно оглядаю себе, начебто в нормі. Костюм трохи зім’ятий, але то дрібниці, білу сорочку свіжу надягнув. До мене приходить два рази в тиждень помічниця по господарству, і приводить квартиру і одяг в порядок.

— Ааа... ви так і приїхали? — дивне запитання від секретаря.

Ні, млин, в лицарських обладунках прискакав, а перед входом зняв, бо вже натерли.

Як там, у жінок болячка називається, коли дивні речі. Оу, згадав!

— Яніна, якщо тебе сильно турбує ПМС, можеш взяти відгул, — зрозумів, що їй від мого діагнозу стало ще гірше, почервоніла і кинулася до склянки з водою.

Ну ок, моя справа запропонувати. Більше не затримуючись біля хворої секретарки, попрямував до себе. Поки завантажується програма, руки самі тягнуться до телефону.

"Привіт, Аня! Як тобі спалося, моя солоденька?»

Сподіваюся, не так хріново, як мені...

«Привіт, ледве прокинулася», — і тут же прилітає від неї ще одне: «У тебе нічого не змінилося?» — слідом купа смайликів з поцілунками.

Перерахував навіть — дев'ять смайлів, добра вона сьогодні. Мої побоювання того, що закриється від мене, розсіялися. І продовжуючи вдивлятися в маленьке фото збоку екрана, згадав, як мені довелося вчора розрухати замкнуту скромняжку, коли покинули її кімнату. Перед від'їздом більше не приставав, ну, поцілунки в машині, звичайно, винятки.

«Якщо раніше думав про тебе часто, то тепер постійно», — більше за ранок змін не відчув, тож відправляю правдиву відповідь.

Раз у неї все добре, перемикаю увагу на проект реконструкції особняка. На час занурююся повністю в розрахунки і створення макетів на вибір для клієнта, і тільки відволікаюся, коли до мене заходить Гліб.

— Ще трохи і я збожеволію з цими робочими, — обурюється з порога. — Знову ті ж приколи починаються: один захворів, другий запив, у третього дружина народжує. Задовбало все, — підходить потиснути мені руку і дивно жмуриться, вдивляючись в мене.

—  Годі на мене милуватися. Сам знаю, що красень, — спочатку Яніна, тепер друг, ну їй-то можна пробачити як жінці.

— Ага, ще й який, — пирснув він зі сміху та почав реготати. — Ти себе в дзеркалі бачив, красеня? Тільки не треба на вампірів посилатися, бо почнеш мені тут по вухах їздити.

Я вже не звертаю на нього увагу, все одно меле що попало, і підходжу до дзеркала.

Та чого вони пристали до мене? Звичайний я.

Верчу головою туди-сюди... Чорт. Вгорі шиї з правого боку розлився фіолетовий засос.

— Аня! Твою ж матінку!

— Краще б на лобі, це вона ще промазала, — підбурювач все не вгамується, спостерігаючи за тим, як я піднімаю комір.

Скоро новий клієнт прийде на консультацію, заодно і порже наді мною разом з підбурювачем. Відчуваючи себе ідіотом, йду просити тональний крем у Яніни. Дожився. Сильно приховати не вийшло, але хоч якось менше впадає в очі.

Так-так... все можна б пояснити випадковістю, але Аня вперше в машині полізла до моєї шиї. Я ще прийняв це за добрий знак, дівчинка розкріпачується потихеньку. Отже, перед відрядженням у мене все вийшло, і маленька вирішила помститися. А потім ще й питає про зміни, натякаючи смайлами на поцілунки. Побачу, дам по дупі. Знову маленька колючка мене зробила.

Після консультації клієнта, викликав до себе Ірину, головного бухгалтера компанії. У той день, коли приходила Аня, я запідозрив, що спалився з шедеврами, хоча виду вона не подала. І вчора біля підвіконня, дивлячись на горщики, що чекають мене, до мене прийшла нова ідея.

— Викликали, Святослав Віталійович?

— Так, проходьте. Довго не затримаю, — жестом пропоную сісти навпроти.

— Якщо ви з приводу переказу коштів за нове обладнання, то...

— Ні, мова не про це, — зупиняю її, — Мені потрібна ваша допомога на алеї в покупці все тих же глиняних виробів.

— Отже, треба глянути, чия черга, — розгублено дивиться Ірина на мене, не розуміючи в чому справа.

— Цього разу буде дещо інше прохання...