Глава 34

Аня

Свят ставить біля шафи при вході мольберт з картиною і пробігає очима по кімнаті. Ну, звичайно ж, не царські хороми. Найнеобхідніше є, і на тому спасибі.

Не знаю, як у інших студентів, у нас в пристойний вигляд кімнату привести не виходить. Все підвіконня і моя тумбочка заставлені моїми горщиками, одні почала розписувати, інші ще сохнуть. Є і закінчені роботи для вихідних, але поки мало. Біля ліжка Тоні взагалі перешкода, і щоб лягти, треба переступати через стопку картин в стилі Сумі-е (від автора: японський стиль живопису), вона любить все японське і чекає виставку. Таке ж і у наших сусідів, помилитися з факультетом живопису не вийде.

— Творчість всюди, — регоче Свят, і наближається до вікна розглянути мої горщики. — Шедеври бачу, чекають своєї години, — нагадує мені про суботній день для перевірки його участі.

— У вихідні як завжди працюю на алеї, — спеціально уточнюю, щоб не сумнівався — в моєму графіку без змін.

Ну, я і так майже не сумніваюся в його прямій участі. Мій коханий, хоч і корчить з себе крижаного принца з товстою бронею, дуже щедрий і здатний на жалість. Перше знайомство з ним чого тільки варте було.

Але ж це ж виходить майже те ж саме, що він просто дає мені гроші чужими руками. А я радію чуду, як несповна розуму. Сьогодні я точно не зможу зважитися на з'ясування. Нехай хоч вечір пройде без розборок, після такої божевільної зустрічі.

Вмикаю на столі електрочайник, дістаю з навісної полиці чашки, і погляд падає на картину, зіпсовану генієм. Вчора так і залишила її стояти, спираючись на ніжку стільця. Оглядаюся на Свята, він все ще розглядає горщики, напевно, думає, кого прислати... І користуючись моментом, швидко засовую пейзаж під шафу.

Фух... Не помітив.

Так, я знову пішла проти чесності, і приховала від нього, але побиття Леонардо буде ще гірше. Я тільки представила в посадці побитого генія з переламаними пензликами, зізнаватися тут же перехотілося. З Лерою ми і самі розберемося, що до чого. Мій сьогоднішній пейзаж і близько не порівняти з зіпсованим, на жаль.

— Сюди можна присісти? — киває Свят на моє ліжко, влаштовуючись на покривало. — Мені просто стільці не вселяють довіри, того й гляди розваляться.

— Трон тільки завтра привезуть. Ви вже вибачте, принц, — схиляюся в реверансі, не зводячи очей з хитро усміхненого красеня.

— Ех-х... знав би, завтра і прийшов, а то сиджу тут без трону і корони, наче неприкаяний, — відкидається спиною на стіну, корчачи з себе цілого короля.

— Що ще побажаєте, ваша величність? — підходжу до нього, продовжуючи гру.

Свят просто не знає, що для мене він принц з першого погляду.

— Хм-м... треба подумати. Чого ми такого бажаємо, — демонстративно підносить руку до чола, зводячи в одну лінію брови, а я скоро лусну від сміху при вигляді того, як він задумливо пробігає очима вздовж кімнати в пошуку королівських речей. — Тебе! — різко видає, і я тут же опиняюся зверху на його колінах, обличчям до обличчя.

— Свят...

Мій голос тоне в жаркому поцілунку. Зариваюся пальцями в його жорстке волосся на потилиці і забуваю дихати. Терпіти. Думати. Зриваюся на незадоволений стогін, коли Свят перериває поцілунок, і шумно видихаю під ніжними дотиками губ уздовж лінії щоки, до самого вушка.

— Ти тільки сіла на мене і все — пора МНС викликати, — обдає жарким диханням коханий, не перериваючи доріжку поцілунків.

Опускається все нижче до шиї, посилаючи найдрібніші розряди струму по всьому тілу, і я плавлюся... плавлюся, і більше не можу, не хочу чинити опір. Легкі торкання його рук до оголеної шкірі спини під футболкою викликають колючі мурашки.

У його потемнілих очах я бачу... цілий океан змішаного захоплення, пристрасті, хижого голоду. Подумки починаю кидатися між бажанням потонути без оглядки і вибратися скоріше на берег, втекти, сховатися на закритому від страхів острові.

— Яка ж ти гарна, — він ледве чутно шепоче, подражнюючи нас обох більш сміливішими дотиками, а я не в силах зупинитися, дозволяю йому скинути мою футболку на ліжко.

За дверима щось брякнуло. І почувся виразний звук повороту ключа.

Мене з колін Свята миттю здуло на підлогу. Це я так перелякалась.

— Ой, це ж… мабуть, сусідка повернулась, — в шоці показала на причину стрибка в бiк дверей.

— Заспокойся, Аня.

Свят швидко натягнув на мене футболку, повернув на місце, це його коліна так звуться, і пересадив боком, обличчям до дверей.

Моя сусідка, напевно, подумала, що не туди потрапила, або я не я, від несподіванки задкуючи назад з квадратними очима.

— Привіт, Тонь, — махнула їй, нагадати, що дверима вона не помилилася, — ми тут просто чай пили і присіли поговорити, — Коли мені соромно, завжди несу якусь нісенітницю, а декому ще й смішно...

Тоня пройшла вперед, скоса поглядаючи на чисті чашки.

— Якщо я не вчасно, то... то можу ще прогулятися, — вона так і залишилася стояти біля столу, старанно відводячи від нас погляд, — В магазин можу збігати за... за цукром для чаю.

— Ні-ні, не треба, — зупинила її, зовсім зніяковівши, цукру ціла пачка куплена ще вчора, — Свят якраз хотів йти, ми вже закінчили, — мій принц не стримав смішок і до мене дійшов подвійний сенс останнього слова.

— Підемо, Аня, проведеш мене, — він піднявся з ліжка, і потягнувши мене за собою, коротко попрощався з очманілою Тонею.

По дорозі до виходу, подивилась у дзеркало. Це я, чи що?

Оце так, млин фіолетовий.

Краще б не дивилася. Зате стала зрозуміла реакція Тоні. Волосся моє  розпатлане, щоки горять, а футболка... надіта задом наперед. Така ось я красуня, для свого крижаного і турботливого принца.