Глава 33/1

Свят

— Ой! — скрикнула мені в саме вухо і, розчепивши ноги, різко зістрибнула на землю. – Вибач-вибач! Я так злякалася, потім зраділа, потім боялася, і... Зовсім забулася, всього тебе забруднивши.

Зараз тільки звернув увагу на забруднені руки різнобарвною фарбою. Зняв піджак — спереду і ззаду змащені сліди пальчиків. Після нервувань з патлатим — це найменше, про що я можу думати і хвилюватися.

— Все нормально, заспокойся, — сміюся з її приголомшеного погляду на мій одяг, — Зустрічатися з художницею нелегко — потрібні бонуси за терпіння.

Бонус вийшов коротким... Злегка поцілувавши мене в губи, скосила очі в бік чудика, який стояв бiля до свого мольберта. От же, гидотний ботан і тут завадив.

Мені хотілося її відразу забрати звідси, але картина ще не дописана, і Аня пообіцяла швидко впоратися. Все ще утримуючи піджак в руці, згадав про те, що я купив для неї в центрі столиці.

— У мене для тебе є подарунок, маленька, — відвернув від трави на картині художницю, і дістав з кишені довгу коробочку, — Сама відкриєш?

— Ні, краще ти. Не хочу бруднити, — відклала пензель в сторону, заворожено спостерігаючи, як я відкинув кришку і простягнув їй, — Це що-о мені?

Замість того, щоб дістати і надіти на себе золотий браслет з висульками у вигляді маленьких пензликів, вона дивиться на мене в повному замішанні.

— Після слів «для тебе» і «подарунок», хіба незрозуміло кому? – ніби не китайською промовив, — Для патлатого я точно нічого не приніс.

Сам дістав і застебнув у неї на руці, може, вся справа в тому, що боїться забруднити. Аня підняла руку вгору і замилувалася блиском на сонці складного плетіння, розглянула пензлики, і з важким подихом зняла. Та повернула його в коробочку.

— Дякую, Свят, мені дуже сподобався браслетик. Але я не зможу поки його прийняти. Може, на День народження подаруєш? А щоб просто так, ні, не можу. Дуже дорога річ.

Пригадую, що народилася вона восени... Фігня якась виходить.

Ще жодна не відмовлялася від подарунків, а та, у якої з роду таких прикрас не було, з легкісттю відшиває ексклюзивну річ. До Дня народження чекати півроку тупо. Але на всі мої доводи — не можу, не можу, так не можна.

Ось, вже так встряв. Доведеться у сестри з'ясовувати, що Аня здатна прийняти, крім квітів, в звичайні дні.

Тільки щоб швидше закінчувала, не відволікаю більше подарунком. Мені подобається спостерігати за нею, як вона завмирає, вдивляючись у далечінь, потім літаючими рухами пензля накладає тіні, відблиски, і картина починає оживати під умілими ручками моєї дівчинки.

Після закінчення Аня просить пройтися з нею до лісу. Підбирає там шишки і радіє їм більше, ніж браслету. Здурію з нею скоро.

Довго гуляти, як би я не хотів, не виходить. Після поїздки я дико голодний і знаю, що і вона теж, хоч і не зізнається в цьому. Патлатий, поки ми спускалися до лісу, випарувався. Забираю мольберт з картиною, і ми вирушаємо вечеряти в кафе неподалік від академії.

Біля гуртожитку дістаю її художні речі з багажника. Як вона їх взагалі тягала на собі три дні? Схоже, мені треба більше вникати в усе, що стосується Ані, раз вона себе не шкодує.

— Я допоможу тобі донести мольберт. І мені давно пора подивитися на твою кімнату, маленька.

Навіть, якщо відмовить, все одно занесу, інакше не віддам.

— Це теж є в правилах зустрічань? — сміється вже над моїми вигадками для неї.

— А як же! Третім пунктом записано, — відразу видаю, не моргаючи. — Могла б і сама запросити!

— Ну, тоді запрошую, третій пункт ігнорувати не можна, — сміючись, тягне мене за руку до входу. – Ось тільки моя сусідка незабаром повернеться, але нічого, встигнемо чай попити вдвох до її приходу.