Глава 32/1

Аня

— Навіщо... навіщо ти це зробив, Лео? — мені навіть не вірилося, що геній здатний настільки вбити результат моєї дводенної праці.

Що взагалі на нього найшло? І яке йому діло до моєї роботи?!

— Твоїй картині б уже нічого все одно не допомогло, — байдуже знизав плечима, — Завтра ще є день. Більше прислухайся до мене і менше включай фантазію.

Почуття розгубленості змінилося образою. Геній занудний. Нехай тільки спробує ще влізти до мене. Я, на відміну від нього, не претендую на звання кращої картини потоку і в якості нагороди отримати місце в галереї академії. Куди ж мені до нього! Але мені необхідно отримати вищий бал для стипендії.

Додому ледь доповзла, перебуваючи в затуманеному стані після занудного суспільства, і навіть природа радувати перестала. Святу не подобалися мої відповіді. Він все допитувався, чому я така сумна, але зізнаватися не хотілося. Ми і так занадто часто обговорюємо Леонардо, а мені треба хоч до завтра відпочити від його суспільства.

«Все гаразд, тобі просто здалося», — намагаюся розвіяти сумніви свого принца, ледве стримуючи сльози.

«Я спробую закінчити роботу раніше, маленька, і відразу приїду до тебе. Знаєш, мені важко обходитися без чарівної посмішки однієї маленької художниці ».

Поганий настрій вмить випарувався, і я закрутилася по кімнаті, набираючи в відповідь:

«І я сумую за тобою, Свят. Дуже сумую».

Не знаю чому, але мені здається, що я сумую більше — до самого неба. Адже куди ж ще сильніше ...

***

... Йшов третій день. Почало сіпатися ліве око. Присутність генія дратувала, а він як спеціально все бубонів і бубонів, переповідаючи завчені теми лекції. Повчав і коментував, і так по колу.

Завдяки старанням Леонардо довелося заново все переробляти на новому полотні. Бачте-но, у мене пропорції кульгали. Навіщо він тільки вліз, зануда геніальна. Адже я ж бачила, як все чудово виходило. Залишила картину в кімнаті. Нехай ще раз Лера подивиться і скаже свою думку. Шкода тільки нікуди здати почеркану роботу не зможу. Тому набираю швидкість і, через брак часу, приділяю менше уваги дрібницям.

— Зроби темніше траву, — ну ось знову лізе, куди не просять.

— Лео, що не відволікай мене, будь ласка, — прошу, по-нормальному, борючись з бажанням послати.

— Анна, тобі складно оцінити себе з боку. Для цього є я, — його Я, звучить, як еталон знака якості, але тільки вже не для мене після його вчорашньої витівки.

Затуляю від нього картину, і повертаюся боком. Але, приставучий геній в бажанні допомогти здаватися не має наміру. Кидає свій мольберт і знову лізе на мій, нехай не такий чудовий як минулий, але цілком пристойний краєвид. Я теж поступатися вдруге не хочу, і навалююся на полотно, захищаючи, як мати своє дитя від лиходія.

Леонардо не може підійти збоку і змінює тактику. Впритул притискається до мене ззаду зі спини і тицяє кисть під руку.

— Палітра гримуча! — пристойні слова закінчилися, — Та відчепися ти вже від мене. Іди до своєї картини!

Тільки викрикнула, як геній вмить послухався і відстав. Скосила очі в бік — до мольберта не повернувся... Невже з лісу за ним прибіг голодний звір і...

— Уу-у... Це була італійська кисть ручної роботи. Ай-ай, боляче! — заскиглив пхикаючим голосом геній, і думка про напад розлетілася мурашками по всьому тілу.

У стані шоку, боячись побачити щось жахливе, розвернулася назад.

Ахх-х!

Ні, на нього не напав дикий звір, хоча...

— Ще раз полізеш до неї, позбудешся власної кисті, батьківської роботи!

Свят утримував генія, який ще намагався вібдрикатися, за загривок, струшуючи, наче гілку стиглої груші.

Скинувши заціпеніння від несподіваної появи найбажанішої людини в безлюдному місці, поспішила звільнити занудного генія.

— Відпусти його, Свят!

Геній, нерозбірливо лаючись собі під ніс, втік до мольберта, але я навіть не дивилася в його бік.

Невже це не сон? Мій принц поруч... Приїхав до мене!

Обняла його, вбираючи в себе тепло, вдихаючи улюблений аромат сандалу, провела щокою об тканину піджака. І так розплавилася від радості зустрічі, що не одразу зрозуміла — у відповідь мій принц просто стоїть, не роблячи жодної спроби доторкнутися.

А раптом він подумав, що я з Лео...