Глава 31/1

Свят

За столиком, як і минулого разу, обираю меню на двох. Все, що не стосується самозахисту, для Ані привід сорому, і так швидко вона ще не звикла до моїх залицянь. А я просто тащуся від того, що вона взагалі ні до чого такого до мене не звикла...

Нам приносять замовлення, і Аня всю увагу спрямовує на блюдо в центрі столу. З огляду на те, що ми в рибному ресторані, обирав з фірмових страв. І мені хотілося здивувати маленьку тим, що ще точно не куштувала.

— А як їх їсти? — вона з жахом розглядає устриць, які чекають нас на тарілці під льодом. — Можна я не буду пробувати? Я і не голодна, навіть наїлася перед виходом, багато-багато всього різного з'їла, — різко згадала, намагаючись уникнути зустрічі з головною стравою.

Ось і як мені з цим милим дивом справлятися?

— Аня, зберися! — кажу їй, ледве стримуючи сміх, — Ти байкера не злякалася, а при вигляді мушлі готова втекти. Першою я тебе нагодую, далі сама.

Вклав їй в руку келих з шампанським. Бризнув на устрицю лимонним соком і, наколюючи маленької виделочкою, підніс до рота.

— Давай, маленька. Зроби це заради мене.

Першу порцію вона не жувала. Просто проковтнула, швидко запиваючи шампанським. Другу і останню устрицю, яку вона зважилася з'їсти сама, навпаки намагалася подовше розкуштувати. Говорити про те, що не сподобалося, само собою посоромилася. Це ж Аня. Мені теж , коли вперше куштував делікатес на смак він здався дивним, так ще пару раз погодую і звикне.

О-о-о! Треба маленьку на жаб'ячі лапки зводити, може їх вона краще оцінить.

Після того, як я від неї відчепився з устрицями, неголодна дівчинка накинулася на основну страву із запеченою рибою і картоплею, швидко наминаючи за обидві щоки. Мені б хотілося і завтра зводити погодувати її, та й просто зустрітися. Але з самого ранку доведеться виїхати на три дні у відрядження в столицю.

Після того, як я поділився з нею своїми планами, виявилося не в одного мене розписані дні наперед...

— Свят, я тобі вже говорила про... це, — підозріло мнеться вона. — Так ось, з завтрашнього дня я з Леонардо на виїзді виконую завдання для заліку з живопису. Я не хочу, щоб між нами були секрети, тому…

Що-що?

Я закашлявся, вдавившись вином, і Аня замовкла.

Якому ще, твою ж матір, виїзді?!

В голові знову сплив готельний номер з величезним ліжком.

Живопис — пам'ятаю.

Щось там малювати з Леонардо — теж пам'ятаю.

Про виїзд — повний провал... 

— Кхм-кхм... І куди ви зібралися, хотілося б уточнити? — після свого минулого нападу, і Аніного вибачення, ох як я тримаюся. Аж в скронях затремтіло.

— Ми будемо писати пейзаж на околиці міста, поруч з лісом, — так, начебто спокійно пояснює, але я бачу, як пильно стежить за мною, включивши героїню-захисницю тепер для ботана. — Ще якісь питання, Свят?

Так! Дідька лисого. У мене повно питань!

Як я буду проводити зустрічі з людьми, знаючи, що моя дівчина поруч з лісом коротає дні в компанії патлатого? Гліб зайнятий на об'єкті, батько теж весь з головою в роботі, крім мене поїхати нікому. І заборонити їй нічого не можу, навіть натиснути не вийде. Адже вона сама зізналася, не приховала від мене, хоча могла.

— Вдало тобі виконати завдання, маленька, — пом'якшив голос, як тільки міг, і все ж додав: — Телефон прив'яжи до руки скотчем. Я буду ду-у-уже часто дзвонити і писати.