Глава 31

Свят

Біля входу в гуртожиток зупинився в очікуванні Анi. Перед тим, як піти з офісу, довелося поспілкуватися з батьком. Зазвичай його мало турбувало, з ким я проводжу час. Але, щодо Ані він не був таким байдужим, та лекція на півгодини злегка прополоснула мої мізки на тему того, що я і сам знаю.

Так, вона маленька для мене. І друге так — скромна і серйозна, ну це з боку тата, а йому Лера розписала подружку у вигляді ідеалу. Вже точно знаю, що і мама підключиться з настановами. Тож головняк забезпечений в найближчі дні. Вони просто не здогадуються, якою рішучою бунтаркою буває ця скромниця.

У дверях з'явилася сяйливо усміхнена дівчина. Хто б мені і що не говорив, але я не в змозі відмовитися від своєї маленької слабкості. В ту ж мить притулилася до мене, розтоплюючи напругу минулого дня карамельними оченятами.

— Мені вже не вірилося, що ти прийдеш, — щиро радіє мені, вкладаючи вузьку долоньку в мою руку.

Поруч з нею мені складно залишатися серйозним, так і хочеться розігрувати, щоразу отримуючи непідробні зворушливі емоції, написані на обличчі як в книзі.

— Та я випадково мимо проходив. Дивлюся — знайома дівчина вийшла. Зупинився просто привітатися.

Руку не забрала, але на крок відсунулася. У лицьовій книзі читалося:

«Ахх... він це серйозно?»

Підхоплюю вільною рукою за талію, і повертаю до себе.

— Знала б ти, як я поспішав сюди для того, щоб, проходячи повз, зупинитися в очікуванні саме моєї знайомої дівчини.

Полегшений видих ловлю губами, і мені пофіг, що у нас за спинами йдуть студенти. З маленькою я відчуваючи себе одним з них, і як пацан бігаю сюди заради поцілунку.

В дорозі Аня розповідає мені про те, як пройшов її день до знаменного приходу в офіс. Поки що, як би я не намагався, перемога в номінації «Здивуй мене» дістається їй, а не мені. Ось воно, як буває з заслуженим майстром розіграшів.

Я не є таємним агентом і не включаю конспірацію на роботі, а все тому, що мені паралельно хто і що подумає. Але коли прибігали коханки, я хоча б знав заздалегідь. З Анею мене схвилювали два моменти. Те, що залишалося мало часу, і прийди вона трохи пізніше, приділити увагу вже б не зміг. І ще...

— Завтра ввечері буду в майстерні готувати нові роботи на вихідні, — продовжує щебетати Аня, розглядаючи вогні вечірнього міста за вікном.

Так! Шедеври, або її роботи. Ось вони мене і схвилювали...

Але це все було до, а не після героїчних вчинків маленької. Відкладати серйозну розмову на пізніше не хочу і, припаркувавши машину біля одного зі своїх улюблених закладів, надягаю свій найсуровіший вираз обличчя.

— Зараз підемо повечеряємо, а потім отримаєш по дупі. Здогадуєшся, за що?

Про що мова вона зрозуміла відразу ...

— Ну, байкер сам наражався! Ти просто не бачив всього, — тут же почала обурюватися, відчуваючи свою правоту. — Він... він нам майже погрожував.

— Ось тому я і розлютився, — ловлю нерозуміння з її боку і пояснюю: — Данiяр — мій недавній приятель, і я знаю, що нічого поганого він би вам не зробив. А якби на його місці опинився якийсь виродок? Я тільки уявив собі, що вам з Лерою могла загрожувати реальна небезпека і мені погано стало. Пообіцяй прямо зараз, якщо до тебе хтось причепиться або почне погрожувати, говорити якісь незрозумілі речі — відразу телефонуєш мені, а не граєш в героїню-захисницю. З сестрою я пізніше розберуся, вона взагалі розійшлася останнім часом.

Аня мовчки слухає мене, до кінця промови винувато поглядаючи. Я радий, що їй не довелося зіткнутися в житті з реальною загрозою і підставами, і вона думає, що з усім здатна впоратися за допомогою чола або глиняного горщика. Сьогодні я відчув гостре бажання вберегти її від усього... але у мене фізично не вийде бігати слідом, щоб моя дівчина ні на кого не нарвалася.

— Я все зрозуміла, Свят, — запевняє мене з найчеснішим виглядом, — В будь-якій незрозумілій ситуації — телефоную тобі.

— Дивись мені,  бо покараю, — вимовляю вже з посмішкою, і вона заспокоюється, догори закочуючі очі.

Лицьова книга цього разу каже: «Пронесло!»