Глава 29

Аня

Трясучись від шоку, я дивилася на байкера, який перегородив нам дорогу верхи на чорному залізному коні. Перша думка, що він нас міг збити, відступила, після того як вершник відкрив рот.

— Викрадачко, ти що, переслідуєш мене?

Не розуміючи, про що взагалі мова, скосила очі на червону, як стиглий томат подругу, котра до того ж ще і потупила погляд в землю. Ага, значить через неї вершник в шоломі нас мало не розплющив.

— Я ж вибачилася тоді, мені і даром твій байк не потрібен, — пробурмотіла подруга напруженим голосом, не піднімаючи на байкера очей. — Рули куди хочеш на своєму іржавому кориті, не перегороджуй дорогу.

І потягнула мене в бік обійти нахабного вершника, але він здав назад і показав, що піти ми просто так не зможемо.

— Думаєш, якби мені потрібно було їхати, витрачав би на тебе час? — підняв шолом, у відкриту насміхаючись, і тим самим дав мені можливість розглянути його трохи краще. Гарненький гад, і причепитися ні до чого. — Мені якраз треба залишити на парковці свого друга і відлучитися у справах. Але знаючи, що ти полюєш на мій байк, ціпонько, тепер ось сумніваюся. Минулого разу ти лізла обійматися до корита, невже іржу шукала?

Я не витримала і втрутилася. Ну взагалі знахабнів Бетмен недороблений.

— Краще вам пропустити нас, інакше за цілісність ваших фар я не ручаюся. І взагалі, тут мій хлопець працює, — останнє видала з гордістю, так йому, хай не наривається, нахаба.

Після роботи на алеї мене всякими грізними байкерами не налякати. Йому пощастило ще, що горщика немає під рукою.

— Так ви обидві ненормальні! — закричав гидотний вершник, — Одна Викрадачка, залізного друга, того і диви каменем запустить. Попереджаю! Якщо повернуся, і хоч мале-е-есеньку подряпинку знайду — дістану обох з-під землі! І ніякий хлопець вам не допоможе, — відчеканив свою загрозу, різко зірвався з місця і помчав на розворот.

Ми, не змовляючись з Леркою, швидко залетіли в центральний вхід. Навіть не обертаючись, куди він там припаркував свого коня, над яким трясеться і нормальних людей підозрює бог зна в чому. І що б він не говорив, я вважаю нас, на відміну від нього, нормальними.

Лера притихла, і трохи здригаючись після стресу, натиснула кнопку виклику ліфта, замкнувшись в собі.

— Мені здається, що байкер тебе з кимось переплутав, — видала я своє припущення.

Ну яка з Лери Викрадачка. Що за маячня?

— Не те щоб переплутав, — зам'ялася вона, входячи до ліфту. — Після салону, в якому мені знімали дреди, сходила в кав'ярню. Відзначила цю подію чашкою какао з тістечком, і перед виходом купила ріжок морозива. Вийшла і забула, куди далі збиралася. Прямо навпроти кав'ярні стояв, поблискуючи дисками на сонці, найкрутіший байк Харлей-Девідсон, який я тільки бачила у своєму житті. Уявляєш? — я кивнула, щоб вона продовжувала. Але я і близько не уявляю, які існують моделі і в чому крутизна, — А я ж люблю мотоцикли, — продовжила Лера, — Навіть восени на курси водіння бігала. Ну не змогла я пройти повз. І нічого ж поганого не зробила, — ось тут у мене закралися сумніви. Якщо Лера так виправдовується — справа труба. — Звичайно ж, спочатку сфоткала, потім клацнула кілька селфі для аватарки. Потім захотілося на секундочку сісти зверху. Зовсім трішечки. Але встати нормально не вдалося. Заревіла оглушлива сигналізація і я сіпнулася, випустивши з руки морозиво прямо на сидіння найкрутішого байка. Далі, краще не згадувати, скільки мені довелося вислухати від злого господаря.

Все ще перебуваючи в шоковому стані після зустрічі агресивного вершника і любительки морозива, яка не в змозі пройти повз байка, вийшла з Лерою на верхньому поверсі в просторий коридор.