Глава 22

Аня

Зранку ми прокинулися від гуркоту, що рухався по коридору. Біля наших дверей оглушливий звук посилився. Складалося враження, що били палицею по відру або каструлі.

«Сніданок від бійців! Всім в їдальню! На збори десять хвилин!» — за криками розрізнила голос Лева.

Він вчора весь вечір відривався в мікрофон над нашим мозком, так йому ще й мало.

— Капець! Це в них така помста за те, що програли! – почала скиглити Лера, втикаючись носом в подушку.

— А якщо ми не вийдемо через належний час?

Я подивилася на годинник в телефоні і знесилено впала назад.

— Сюди увірвуться. Ууу. Взагалі не виспалася. Ось же гади! — З голосіннями і обсварюванням чудо-кухарів подруга насилу сповзла з ліжка. — Ну ніде поспати нормально не можна. Нафіга ми взагалі у них виграли?

Мені теж спросоння виграш вдачею вже не здавався. Від думки, що в будь-який момент до нас почнуть ломитися, поспішила піднятися. Поки Лера займала душ, приготувала одяг і розчесалася.

Ой! Там же за столом буде Свят. Зранку нічні походеньки на дах, де я мало не сама накинулася з поцілунком, не здавалися чарівними. Я і так ніяково себе почуваю в його присутності. Так що там ніяково — повний неадекват. Внутрішній голос єхидно нагадав слова Свята про переляканого зайця. І відмовлятися, уявляючи впевнену в собі дівчину, стало безглуздо.

Лера вийшла з душу, і я помчала туди разом з одягом. Хвилини капали невблаганно. Гуркіт то віддалявся, то наближався, і йти без нас явно ніхто не збирався.

Увесь той недовгий час у ванній налаштовувалася поводитися хоча б як зазвичай. Але я знала найважливіше, що будь-який мій настрій, буде прямо залежати від поведінки Свята. Якщо при зустрічі посміється наді мною і до того ж візьметься дорікати — зберегти байдужість не зможу. І так перебуваю на межі зриву, стримуючи відчайдушні сльози.

— Виходимо? — Лера стояла вже під дверима напоготові. — Треба буде їх провчити. У сніданок вже не встигнемо, подумаємо з приводу обіду.

Ох-х, з Лериною фантазією нудьгувати нам не доведеться...

Вийшли в коридор і зіткнулися з головним галасливим бійцем. Для підвищення статусу, Лев перев'язав лоба червоною пов'язкою і, так як я і думала, походжав з великою каструлею і довгою качалкою.

— Третя кімната виплила, — крикнув він дружкам, які стукали до інших дверей. Серед них Свята не було, ну хоч у чомусь крижаний принц не замішаний. — Дівчатка, щось я не бачу радісних облич переможців?!

— Ось коли упірнеш ще раз в борошно, тоді і порадію, — огризнулася Лера і прискорила крок повз нього.

Я вважала за краще стриматися, на думку нічого пристойного у відповідь йому не прийшло. Зате при згадці про мумію, що несеться до обриву, піднявся настрій.

— Посмійтеся мені ще, — крикнув він нам навздогін. — Цілодобово годувати будемо.

Спустилися з Лерою на перший поверх і пройшли в їдальню.

Стіл ломився від їжі... Кожна тарілка наповнена горою перевареної вівсяної каші. Окремо додавалися яйця, сир і ціла купа сухарів, чіпсів і арахісу, насипаних з пачок в глибокі тарілки.

— Покажіть мені цього кухаря! Треба ж таке, чіпси приготувати не полінувався, — засміялася подруга, тикаючи вилкою в холодну гумову масу на тарілці.

Аліна, дівчина Лева, теж оглядала частування сміючись, і питала те ж саме з приводу сухариків.

— Нам сюди лише зернят не вистачає, — я підтримала загальні веселощі, згадавши, що ще продають з тієї ж серії в пачках.

В їдальню незабаром увійшли інші дівчата, останні дві в розпатланому і розлюченому стані. Питання до кого все ж таки вдерся Лев з командою бійців, відпало саме собою.

Коли ми всі зібралися за столом, до нас приєдналися свіжі і бадьорі чоловіки. У числі останніх прибув Свят разом з Глібом. Навіщо я сканувала очима вхід, з його появою стало ясно. Усередині заворушилася пружина. І непідвладне хвилювання забилося в прискореному серцевому ритмі.

Подивився. Він просто подивився на мене... Так. Мимохідь, продовжуючи перекидатися жартами з Костею. Але те, що в його погляді я при всьому бажанні не спіймала в свою сторону осуду або докору, трохи остудило мої нерви.