Глава 21

Аня

— Які зірки? — кидаю на нього побіжний погляд, п'яним не виглядає.

Всі пропозиції Свята сприймаю вже з підозрою. Дивно, що ще не схопив за руку і не потягнув, куди йому треба, як зазвичай.

— Хмм... я про далекі світила на нічному небі. А що ще можна подумати? — запитує він, розгубивши свою загадковість і повертаючи іронічний тон.

Під його впливом я вже і сама стаю якоюсь збоченою. Небо — останнє, що спало мені на думку. Соромно зізнатися про перший варіант...

— Зрозуміла, звичайно, що на небі. Де ж їм бути ще, — ну, викрутилася, як змогла.

Сподіваюся, він нічого не запідозрив. Вигляду, принаймні, не подав і продовжив далі заінтриговувати:

— Мені б хотілося показати тобі одне цікаве місце... Знаю, що спасуєш, але моя справа запропонувати. От навіть наполягати не буду! У будь-якому випадку я зараз збирався туди навідатися, — підкреслена байдужість у моїй присутності взагалі збила з пантелику. — Ну то як? Боїшся довіритися страшному і хижому мисливцеві?

— А ліжко там є? — млинець фіолетовий, не хотіла ж перший варіант підозр озвучувати, саме вирвалося. Прикрила рот рукою, але було вже пізно.

Свят змінився на обличчі витріщивши здивовані очиська.

— Ееей, маленька, що за перевірки? Перед тобою скромний порядний чоловік.

Ага, пам'ятаю, як порядний в номер затягнув. Вголос нічого такого видавати не стала. Піти страшно, а відмовитися — буду мучитися від того, що так і не дізнаюся розгадку інтригуючої пропозиції.

Немов прочитавши мої думки, хоча здогадатися по мені зовсім нескладно, Свят зробив останню спробу умовити:

— Обіцяю руками тебе не чіпати, — і в знак підтвердження підняв вгору долоні, з самим що не є невинним виразом обличчя. — Тільки, якщо сама не почнеш випрошувати. Бо накинешся раптом, налякаєш, там стрибати високо, — поспішно додає, вже явно потішаючись над моєю нерішучістю.

Без приколів це був би не Свят, і я навіть заспокоїлася. Такий крижаний принц мені набагато звичніший і більше розумію, чого від нього можна чекати. І зважитися стало набагато легше.

— Згодна сходити, якщо ненадовго, — його реакція у вигляді задоволеної усмішки мені підказала, що він і не чекав іншого повороту. І щоб трохи похитнути корону додаю: — Горщика з собою немає, але це не означає, що не знайду, чим стукнути.

— У чому-чому, а в цьому я взагалі не сумніваюся.

Пішла за ним до сходів, якими Свят почав підніматися. Руками не чіпав, як і обіцяв. Нічого не пояснюючи, прямував в відоме йому місце, про яке я після випаду з ліжком вже й не питала. В кінці коридору на третьому поверсі ми зупинилися біля витіюватої драбинки. Свят пропустив мене вперед і вже через кілька хвилин, проходячи через овальні двері, стало зрозуміло, що ми на даху.

Між поздовжніми виступами з черепичним нахилом, розташовувалася досить простора територія.

— Залазь сюди, — махнув мені Свят, видряпуючись на край з високим порогом.

Обережно, щоб не впасти, прилаштувалася поряд з ним, звісивши ноги на черепицю. У мене аж дух перехопило і закрутилося перед очима, від того, наскільки близьким здалося неосяжне зоряне небо. І ми, немов маленькі чоловічки, зависли між небом і землею, не в змозі доторкнутися до вічних вогників. Знизу музикою і нерозпізнаними звідси голосами лунали звуки життя. А вгорі виводив свою тиху мелодію вітер.

— Все залишилося таким, як я і запам'ятав, — перервав невелику паузу Свят, — В дитинстві ми з Костею бігали сюди ховатися від Лери, або просто розглядали зірки. Одного разу вмовили батьків і влаштували ночівлю прямо на даху. Давненько я сюди не забирався. Сьогодні чомусь згадав...

Спогади Свята викликали у мене змішану і незрозумілу реакцію. Адже в моїх очах він — крижаний принц, звичний до розваг, ні в чому собі не відмовляти, абсолютно не турбуючись про думку оточуючих. І тільки тут і зараз, між небом і землею, я бачу в ньому щиру захоплену посмішку, звернену до зірок. Схожі емоції він показав, коли не дав мені заховати руки. Занадто хвилюючі і без того заплутані думки жену геть.

— Вид на небо і справді заворожує, — відкидаю голову назад і, примружившись, вдивляюся в темніючі рельєфи сяючого диску, який опромінює тьмяним місячним світлом небосхил.

Свят вказує мені рукою в бік сузір'я «Великої ведмедиці», пояснює, як знаходити Полярну зірку і ще багато всього такого, про що я і не знала. І ще одним одкровенням стає те, що у нього вдома є телескоп. Якби я познайомилася з ним тільки що, тут на даху, напевно, назвала для себе не крижаним, а... зоряним принцом.

Я так занурилася в навколишню казкову невагомість, заслухавшись захопливими розповідями Свята, що навіть не помітила, як сама посунулася до нього впритул в спробі зігрітися від підступаючого нічного холоду.

— Ти змерзла, маленька? — він звернув увагу на моє тремтіння, простягнув руку обійняти і призупинився. — Обіцянка не чіпати тебе тисне більше, ніж я думав.

Розуміння того, що тисне не тільки на нього, а також і на мене засліпило спалахом, і я завмерла, безвідривно дивлячись йому в очі. Від близькості запаморочилось в голові, і здавалося ще трохи, і я сама попрошу: «Обійми мене. Обійми».

Там, на землі, я залишуся в справжнiй реальностi, і все стане так само, як і було. А тут, в невагомості...

Підняла руку і доторкнулася до короткої щетини на його підборідді, така ж колюча, як і Свят, і так само змушує моє серце прискорено битися. Він різко опустив голову і перехопив мої пальці губами. Ніжно облизав подушечки, вбираючи кожен окремо в рот, не розриваючи контакту поглядів. Мільйони голочок прокололи мене від кінчиків пальців до коренів волосся. Ммм... так чуттєво. Гостро і до божевілля приємно.