Глава 15

Свят

Посадив Христю на заднє сидіння. На пропозицію відвезти її в лікарню вона відповіла відмовою. Стогне, начебто, голосно, отже біль не пройшов. Чого тоді коцюбиться?

Біля будинку спробував ще раз запропонувати звернутися за допомогою:

— Христе, я тебе доведу до дверей і поїду. Подумай добре, щодо лікарні.

— Не турбуйся про мене, милий. Лікар мені все одно не замінить тебе, а швидку в разі погіршення викликати недовго, — і знову заскиглила, розтираючи забите коліно пальцями.

Натяк пропускаю повз вуха. До зіткнення з дівчатками в центрі я був налаштований на продовження вечора. Але своєю поведінкою коханка розлютила і мені хочеться скоріше її спровадити, щоб нарешті полегшено зітхнути. Мене приваблювала в Христі її покірність і бажання догодити в образі милої лялечки. І я не можу сприймати її, тією, якою вона розкривається з зовсім іншого, непривабливого боку.

— Це не обговорюється, Христе. У мене змінилися плани на вечір, — спеціально вимовляю твердо і чітко, щоб не давати приводу для чергового ниття.

Ззаду лунає приречене зітхання.

— Дякую в такому випадку, що підвіз, Свят. Можеш не підніматися. Просто викинь з машини. Адже ти навіть до торгiвки горщиками більш уважний, ніж до мене. А я заради тебе готова на все, — ображено кидає вона обвинувачення і відвертається до вікна. — Так було все чудово, поки ми не... — тут же затинається, розуміючи, що продовження стане зайвим.

Виходить, Христя згадала Аню... Виправдовуватися мені нема в чому. Нехай думає, що хоче. У будь-якому випадку, жінки люблять роздмухувати проблему на рівному місці. І будь-яке спростування перевернуть, як їм одним заманеться.

Своїм докором вона нагадала мені про відкладену після падіння розмову. Розвертаюся всім корпусом назад.

— Христе, уважно вислухай і запам'ятай! — чеканю кожне слово, щоб дійшло. – Це був останній раз, коли я став свідком того, як ти чіпляєш мою сестру. Що означає для нас «останній», сподіваюся, розумієш?

— Я ж... як краще хотіла, — вона злякано белькоче виправдання, утискаючись в автомобільне крісло. – Вибач, милий. Нехай Лера хоч налисо поголиться і зробить тату на лобі, нічого скажу. Ти ж знаєш, якщо пообіцяла, слова дотримаю.

Та-а-ак, доведеться... їй стримати. Терпіти неповагу до своєї сім'ї не стану ні від кого. Раніше коханки Леру діставали за моєю спиною, а сьогодні вже відкрито Христя полізла. У мене була своя особиста причина промовчати при Лері... І це зовсім не означає, що я пропустив все повз вуха.

Христя зовсім знітилася, чи то внаслідок різкої розмови, чи то через біль, але мені стає шкода її. Витягаю з салону і підіймаю на руки. По дорозі до квартири вона продовжує бурмотіти безглузді вибачення, міцно обхопивши мене за шию, чим ще більше посилює бажання скоріше втекти.

У квартирі відразу відношу її на диван у вітальні. Перевірений на власному досвіді засіб при травмах після тренувань, у вигляді льоду з холодильника, прикладаю до її забитого коліна. Зверху обмотую рушником. І, з почуттям виконаного обов'язку турботи, збираюся на вихід.

— Христя, телефонуй, якщо надумаєш звернутися в лікарню.

— Як скажеш, мій рятівник, — покірно киває і посилає мені повітряний поцілунок.

По дорозі до дому мої думки займає Аня. Якщо Христя зі своїм бажанням догодити і та не стрималася від докору, то що собі накрутила маленька навіть не уявляю.

Мені поки складно визначити своє ставлення до Ані. Мій виверт з дружбою зовсім не робить нас друзями, адже я хочу її. І нехай так, віртуально, утримую на короткій відстані. Коли Христя нагадала мені про першу зустріч з Анею, я зрозумів, що вона вже зовсім не асоціюється у мене з дівчинкою з алеї або подругою сестри. І як мені розуміти свою потребу дізнаватися, як вона проводить свій день? Здавалося б, яка мені справа? Але мене щоразу підмиває дізнаватися про неї більше і більше.

Перед сном відправляю маленькій повідомлення з побажанням доброї ночі. Так і не дочекавшись відповіді, засинаю. Останнім спогадом, перед тим як відключитися повністю, спливає її ніжний ванільний аромат і по-дитячому заховані пальчики зі слідами фіолетовою фарби.