Глава 13

Аня

Я вступила до лав параноїків. Спеціально в мережі пошукала відповідне до свого стану значення. Тепер я одна з них. Так і бачу себе в групі підтримки інших параноїків. Кожен розповідає свою історію, і всі дружно плескають. Принаймні у фільмах виглядає весело. А по факту я тільки зараз зрозуміла, чому вони туди йдуть. Та тому що, як і мені, відкритися більше нікому.

— Аня, ти хіба не чуєш, як твій телефон вібрує? — махає мені Лера в бік сумки. Відкладає в тарілку бутерброд і тягнеться через стіл.

Хотіла вона допомогти мені дістати трубку чи просто взяти серветку, я не встигаю подумати. Непомітно скидаю сумку коліном на підлогу. Сама кидаюся слідом. Розстібаю блискавку і... повідомлення від бабусі з побажанням вдалого дня. Ми зідзвонюємося вечорами, а під час занять рідні мені тільки пишуть.

Що я там думала про параноїків?

— Так шумно в буфеті, що я відразу не почула, — сідаю назад за стіл і якби ненароком виправдовуюся.

— Ти взагалі сьогодні засмикана така. У тебе все гаразд? – кинула на мене тривожний погляд Лера, помішуючи цукор в чаї.

На першій парі з історії отримати від Свята: «Як спалося?», тут не те що смиканою буду, ще трохи і заїкатися почну. Навіть відповісти не встигла, як отримала зауваження від викладача. На перерві Лера від мене не відходила і після живопису ми сидимо в буфеті.

— Та-а-ак, — бадьоро починаю вигадувати, як все чудово, і бачу в дверях Леонардо. — Так, тобто, ні! Моє вакантне місце стати парою з генієм під загрозою. Почекай, я зараз, — швидко промовляю скоромовкою і біжу через зал.

Всю історію приходу Леонардо тоді так і забула Лері пояснити, і наскільки вона мене правильно зрозуміла, навіть не уявляю.

Побачивши мене геній чемно вітається і не подає вигляду, що повірив Святу. А може для нього не має значення з ким себе культурно вести, будь то алкоголічка чи відмінниця?

— Мені б хотілося уточнити з приводу пейзажу для звітної роботи, — прямо нав'язуватися не наважуюсь, але прояснити хочу прямо зараз.

— Що саме тебе цікавить? — ніби й не зрозумів, про що мова, звертається до мене геній, насупивши спантеличено чоло.

Ну ось, так і знала, що я вже не в списку обраних.

— Ти мені пропонував об'єднатися і я..., — в цей момент він відволікається, поки ставить на тацю тарілку з овочами і стакан з соком. — Гаразд, розумію все, — приймаю його вибір, з вини одного безцеремонного принца з величезною короною.

Продовжую стояти, подумки продумуючи слова лайки, які обов'язково донесу до винуватця. Ми параноїки вміємо за себе постояти. Тримайся, Свят!

Плавно просуваючись далі, Леонардо оплачує своє замовлення в касі і, вимірявши необхідну порцію приємних слів для буфетниці, разом з тацею підходить до мене.

— Твоя згода записана у мене в щоденнику, Анна. В середині тижня я зв'яжуся з тобою, і ми обговоримо, де буде проходити наша робота. Які ще до мене питання?

Глушу в собі радість. Подавати вигляд, ніби я про все забула не можна. Але хто ж знав, що геній живе по записах.

— Рада була бачити тебе, Леонардо! І як приємно, бути в твоєму щоденнику, — видаю перше, що прийшло на думку, аби прикрити свою дивну поведінку.

Розвертаюся щоб піти до Лери, але геній зупиняє мене.

— Анна, будь обережна з текілою, — він понизив голос і близько нахилився. — Я прочитав, що часте вживання шкодить головному мозку. Вніс цю інформацію в графу під тобою.

Потім підняв вище тацю і впевнено попрямував далі до вільного столика.

Палітра гримуча!

Він реально все-все записує! Мені вже страшно заглядати в його щоденник.