Глава 8/1

Аня

Під'їхали до високих воріт, Свят натиснув на пульт і центральна частина роз'їхалася в сторони. Як відкрила рот, так приголомшена і вийшла. Переді мною височів величезний особняк. З огляду на невеликий будиночок в селі, в якому я виросла, для мене будь-яка приватна будівля вище двох поверхів — особняк. Найбільше вразила не величина, а вигляд дивного, за стандартними поняттями, будинку. Кожен поверх ніби відривається від попереднього і зависає у повітрі, наполовину з'єднуючись по центру. А за рахунок хвилеподібного скляного фасаду створювалося відчуття танцюючого будинку. Подумати тільки, яка багата фантазія у архітектора.

Прошепотівши мені на вухо, що це тільки зовні так, а всередині, все як у людей, Лера провела мене до будинку. В просторій прихожій, продовжуючи знаходитися під враженням від побаченого, я зробила для себе ще одне відкриття. Лера. Яким би нетривіальним не був особняк, найбільш вразила найближча подруга. Вона ніколи не давала навіть приводу для того, щоб я відчула соціальну різницю між нами. Як тепер розумію – цілу ущелину. І, можливо, саме з цієї причини, не розповсюджувалася, ким насправді працює її брат. Тільки мимохіть згадавши про те, що батько займається будівництвом.

Слідом за нами увійшов Свят. І моя надія на те, що він одразу поїде, похитнулася…

Нам на зустріч вийшла миловидна жінка середнього віку, одного зросту з Лерою і зовні не залишалося сумнівів, що очі брату з сестрою дісталися від матері. Після знайомства я запам’ятала, що мати Лери звуть Інна Вадимівна. Батька подруги я вже бачила раніше декілька разів в академії, коли від підвозив її додому.

Зустріла мене Інна Вадимівна дуже тепло і одразу ж відправила в їдальню. Свят вмить відкинув свою нахабнувату манеру і з матір'ю спілкувався, як зразковий син. Я мало знайома з крижаним принцом, але таким ввічливим і привітним побачила його вперше. Ну, хоч хтось здатний вплинути на його зарозумілу персону.

— Святику, не поспішай. Зараз вип'ємо чаю з чорничним пирогом. Я його тільки з духовки дістала, — Інна Вадимівна метушилася біля кухонної поверхні, розкладаючи шматки на тарілки. — Наступного разу чекаю тебе з Христиною, син. Така мила дівчина, а він приховує від нас. Пощастило, хоч в офісі її випадково зустріла.

— Мама, вона не мила, — забурчала Лерка, невдоволено скривившись при згадці про дівчину брата. — Хіба, якщо вважати милими змій, тоді ...

— Лера, припини! — зі строгістю в голосі зупинила її мама. — Для тебе всі дівчата брата змії і дурепи, так не можна. Пора подорослішати.

— А що я зроблю, якщо він таких обирає, — обурилася подруга, і показала братові язика.

Свят на захист своєї принцеси не став, і його, судячи з усього, лише бавили нападки сестри. А Лера, сама того не помічаючи, давала йому лишній привід пореготати.

Мама, щоб уникнути розборок між братом і сестрою, вирішила перевести розмову на іншу тему.

— Анечка, мені Лера багато розповідала про тебе, — звернулися тепер до мене. — Яка ти талановита і працьовита. Ти, напевно, рано почала займатися малюванням і відвідувала художню школу?

При Святі я не відчувала себе комфортно, і не дуже хотілося, поки він тут, вивалювати подробиці автобіографії, але проігнорувати питання теж не могла.

— Художня школа знаходилася надто далеко від нас, тому я не змогла до неї потрапити. Працювати з глиною мене навчив дідусь на своєму гончарному крузі. А розписом і основами малюнку зі мною займалася бабуся — вона працює вчителем малювання в нашій місцевій школі.

Я бачила, що Інна Вадимівна хоче дізнатися більше того, що я можу розповісти. Адже я ні словом не обмовилася про батьків.

— У тебе є ще хтось з рідних? — делікатно спробувала вона прояснити далі.

— Ні, — більше одного слова я не здатна зараз видавити з себе і тому втупилася в чашку.