Глава 8

Аня

Як не дивно, я відчула полегшення. Тепер він знає, кому зробив послугу, оплативши уламки. Ну і нехай. Плювати. Мені соромитися нічого, на відміну від…

— Лера, припини намовляти на нещасну дівчину, — продовження своїх роздумів промовляю вголос: — Їй і так не пощастило з нахабним і самовпевненим хлопцем, котрий скоріш за все, вештається по клубах, знімаючи дівчат, — скоса кинула погляд на крижаного принца.

Він смикнувся, не очікуючи кинутого каменя в свій город, але швидко взяв себе в руки.

— Можу собі тільки уявити, які ті дівчата чесні та культурні. Щастить же деяким! Де він тільки їх знаходить? — не спустив мені подачу зухвалець, відверто насміхаючись. — Лера, ти мене про щось просила? Підемо, поки я не передумав. Ані ще розважитися потрібно встигнути, не хочеться її відволікати. Впевнений, їй буде нудно з нами.

Подруга насупилася, вперла руки в боки і тільки-но зібралася стати на мій захист, як я випередила її:

— А знаєш, Лер, я поїду з вами. Свят правий — мені необхідно розважитися і поїздка, — я спеціально зробила наголос на цьому слові, — Стане якраз таким приводом!

От сама не знаю чому, але настільки захотілося обламати нахабніючого грубіяна, що у розуму, який вирішив ретируватися від сорому, повністю відмовили гальма. Спочатку перед Леонардо виставив буйною алкоголічкою, тепер ще сестру проти мене налаштовує. Гад.

Хай я йду на ризик і, якби перенесла поїздку в гості на інший день, нічого страшного не сталося б, але бажання подратувати своєю присутністю взяло верх.

Думав я злякалася? Якби не так!

Ще тиждень тому я вважала себе тихою і скромною. Таке враження, що розбита шкатулка відкрила в мені потайний ящик Пандори, і незабаром я сама себе впізнавати перестану.

Своєї мети я досягла, єхидна посмішка стерлася з пихатого обличчя Свята. Потайки радіючи маленькій перемозі над ним, вийшла з подругою з аудиторії.

В коридорі Свят обігнав нас і швидко попрямував на вулицю. Зрозуміла справа, хоче втекти від мене якнайдалі. Анітрохи не сумніваюся в тому, що неприязнь один до одного у нас взаємна. Проте змогла порадувати подругу, вже вона тут точно ні до чого.

— Не звертай на Свята увагу. Він тільки й знає, як всіх підколювати. Задовбав своїми жартами, —  мало не вибачаючись за свого брата, виправдовувалася Лера дорогою до стоянки.

В черговий раз мені стало перед нею незручно, адже подруга прийняла нашу пікіровку за нічого не варті підколи, навіть не припускаючи прихований сенс. Якщо до нашої розмови в буфеті, я ще якось налаштовувалася розповісти їй правду, то після слів подруги, хто може зв'язуватися зі Святом, зважитися стало набагато складніше.

У машині ми прилаштувалися ззаду і повністю, наскільки це було можливо, я зосередилася на обговоренні з Лерою останніх новин академії. Свят поводився відсторонено, взагалі не подавав жодних звуків. Але, по тому, як тихо звучала в салоні музика, я припустила, що вникає в усе, про що ми говоримо.

Здавалося б, цілком спокійна поїздочка, без жодних провокацій та сюрпризів. Все б нічого, але варто мені подивитися вперед, в дзеркалі в ту ж мить відображалися пронизливі сіро-блакитні очі, звернені прямо на мене. Та так гостро пронизували, що я перша не витримувала і опускала погляд.

Наші зорові перестрілки повторювалися декілька разів за всю дорогу. Мене, ніби магнітом манило підглянути за ним. І кожного разу натикалася на всевидящі крижинки. Напрошувалося порівняння з піщаною бурею, наскільки невимушено я виглядала зовні, настільки напруженою була в середині. Мирна стихія піску вибухала від його присутності, розсипаючи в мені бурю змішаних емоцій: злості, образи, бажання забути і ніколи не бачити. І, немов знущаючись над собою, знову ловила його погляд…