Глава 7

Свят

...Увійшла секретар і «обрадувала» перенесенням зустрічі з ініціативи клієнта на завтрашній день. Цілком звичайна справа хотіти всього і відразу. А коли проект по будівництву практично готовий, починати водити за ніс. Ну, нічого, контракт складений і мені турбуватися нема про що.

Згадав, що мама просила забрати з ремонту графічний планшет Лери. По часу якраз встигаю привезти їй його прямо в академію, щоб не стояти потім три години у вечірніх заторах по дорозі від дому батьків.

Швидко забрав планшет і під’їхав до стоянки академії. Зайшов до знайомої споруди, в якій орієнтуюся, як у себе вдома. Шість років тут тинявся, поки здобував освіту архітектора. На відміну від Лери, вибору у мене в принципі не було. Батько відкрив тоді ще маленьку будівельну компанію і покладав на мене чималі сподівання.

Зараз наша компанія помітно розрослася. Двокімнатний офіс перетворився на окреме приміщення с цілим штатом працівників, а я очолюю архітектурний напрямок. Іншими словами — заступник батька. Про те, що мене приваблював великий спорт, а тренер бачив в мені майбутнього чемпіона, давно забув. На зміну виснажливим тренуванням прийшли гроші, потім дівчата і можливість не відмовляти собі в розвагах.

Поки згадую своє життя після випуску, піднімаюся на третій поверх. Заняття йдуть повним ходом, навколо тиша, наче всі вимерли і забули вимкнути світло.

Попереду бачу пару студентів біля дверей в потрібну мені аудиторію. Дівчина низького зросту з зібраним у хвіст волоссям стоїть спиною до мене. А перед нею смішний патлатий дивак розпинається. Підходжу ближче і забуваю, що збирався покликати сестру. Та я взагалі забув, навіщо прийшов, коли почув оманливо ніжний голосок дівчини…

Зі мною в клубі вона так точно не розмовляла. А на патлатого вже застрибнути готова.

Дiдька лисого! Йому від неї тричі “дякую” і купа обіцянок дісталися, а мені лише «козел».

Звісно ж, що втриматися я не зміг.

Показав свою присутність, щоб зухвала крихітка не розслаблялася. Христя, навпаки, бісить своїм постійним сюсюканням. Але, я навіть уявити не можу, щоб вона дозволила собі грубість у відношенні до мене.

Аня повільно обернулася, шоковано дивлячись на мене так, ніби я з місяця впав і все ще свічуся космічним сяйвом. Без яскравого макіяжу і зачіски вона взагалі виглядала, наче невинне янголя.

— Ну ти і придурок! — процідило янголя крізь зуби і швидко заховалася за дверима.

Тепер я не тільки козел, а ще й придурок. Оце так пощастило зустрiтися.

— Вибачте, але чи не могли б ви детальніше пояснити значення ваших слів? — втупився на мене патлатий з зацікавленим виразом на обличчі, як на експонат для дослідження.

— Іди звідсіля! І ніс бережи, — мабуть, я надто різко йому відповів, тому що він позадкував, не повертаючись спиною, а потім і зовсім чкурнув в інший бік.

Нормальний він, чи ні — мені пофіг. Крихітка знову мене розлютила.

Зараз поскаржиться Лері, та в свою чергу мамі і полоскання мізків на тиждень забезпечене. От що мене тоді в клубі смикнуло піти за нею? Поводилася б нормально, а не косилася, начебто я їй щось винен, навіть не помітив би пришелепкувату подружку сестри.     

З динаміка на весь поверх пролунала бадьора мелодія, сповіщаючи про завершення лекції. Як провчити язикату заразу, так і не вирішив. Буду діяти згідно обставин.

Відчинив двері кабінету. Народ збирається, складають аркуші в тубуси, рухають мольберти до стіни.

— Свят! Ти що, почекати п’ять хвилин не міг? Зараз я зберуся і вийду, — пробурчала Лера, побачивши мене.

Ще та рідкісна злючка. Починаю розуміти, що у них з Анею спільного.

До речі, де вона?

Пробігаюся очима по рядам — не видно. Випарувалася, чи що?

Починаю придивлятися уважніше. І помічаю один мольберт, що так і зостався стояти в кінці кабінету, а під ним жіночі ноги в джинсах.

Аааа! Так ми заховалися…

Лера продовжує зосереджено збиратися, а я йду вперед по проходу до самого щита від мене, як я розумію.

— Чудова картина! Шедевр усіх часів. Це ж треба було стільки праці вкласти, — не можу відмовити собі в задоволенні подражнити художницю поряд з чистим аркушем паперу.

Вбити мене поглядом у неї не вийшло. Але вона чесно намагалася.

— Залиш мене в спокої, — зашипіла роздратовано, зриваючи ні в чому не повинний аркуш.