Глава 6

Аня

Наступного дня я намагалася переконати себе у безглуздій випадковості всіх подій зі Святом. Бувають же затемнення там всілякі, чи зірки якось неправильно склалися? Колись бачила такі ток-шоу де стверджували, що в ці дні можливі будь-які непередбачувані сюрпризи.

Хай для мене це стане уроком і забудеться скоріш. Особливо його сильні руки, що змусили мене дихати швидше під час танцю…. І неймовірно чуттєвий палкий поцілунок. Блін, з такими думками мені доведеться цілодобово ліпити горщики і вивчити напам’ять всі біографії відомих художників.

Остання пара підходила до кінця. Залишивши нам завдання, викладач вийшов до деканату. Я критично оглянула надто розмите зображення яблука, зім’яла аркуш і закинула його в портфель. Телефон просигналив повідомленням:

«Якщо ти моя найкраща подруга — погоджуйся!».

Лера мертвого дістане. Піднімаю голову і ловлю її благальний погляд на забрудненому синьою фарбою обличчі. Пишу відповідь, в якій до останнього сумнівалася:

«Поїду-поїду, тільки витри свою синю фарбу з обличчя, щоб перехожих не лякати».

Бачу, як Лера опустила голову, читаючи переписку:

— Єс-с-с! — вона радісно скрикнула і помахала мені пензликом.

Лера вже давно кликала мене до себе додому з ночівлею. Але мені все було або не зручно, або ніколи. Після того, як я втекла з Дня народження до сих пір відчуваю вину перед подругою. Тому сьогодні вирішила погодитися. Ну і немало важливо було те, що нахабнючий брат Лери живе окремо від батьків.

Тільки прикріпила новий аркуш, в аудиторію заглянув Леонардо.

— Анна, можна тебе на декілька слів?

Я не одна Аня в нашій групі тому не зрушила навіть з місця. Що від мене може знадобитися зірці нашого другого курсу?

Після кількох перемог на виставках його якось непомітно перейменували з Льоні в Леонардо. І він тепер тільки на це ім’я і відкликається, вважаючи себе сучасним генієм. Навіть біляве волосся відростив до плечей, намагаючись зовнішньо стати схожим на всесвітньовідомого тезку.*

— Леонардо, підійди до неї ближче і нормально запитай, — моментально втиснула свої п’ять копійок Лера. І, прикриваючись зошитом, почала мімікою показувати мені якісь спонукаючі до всього і відразу божевільні знаки.

Проходячи між рядів, повз подругу, геній кинув на неї здивований погляд поверх окулярів, і наблизився до мене.

— Я не затримаю тебе надовго, Анна. Вийди в коридор, будь ласка, — при всьому своєму статусі кращого студента, ввічливість і тактовність у генія не відняти.

Зовні він схожий на ботана, як за спиною його називають багато студентів. Але те, як геній тримається при розмові, заслуговує, як мінімум, поваги з мого боку. А максимум, я згідна з викладачами — у Леонарда дуже яскравий талант художника.

— Так ти до мене?!

Я аж підстрибнула зі свого місця від несподіванки, мало не впустивши на підлогу розкидані на столі фарби. І під дружні смішки одногрупників, поспішила слідом за Леонардо з аудиторії.

Подумати тільки, сам геній прийшов по мою душу!

Прикрила за собою двері і завмерла в очікуванні. Мені доводилося раніше з ним пересікатися на майстер-класах або спільних лекціях, коли об’єднують всі групи. Але далі нічого незначущих фраз, при обговоренні якоїсь нової техніки малюнку, справа не заходила.

— Бачив твоє прiзвище в списку тих, хто обрав писати пейзаж для підсумкового заняття, — перейшов він одразу до мети візиту. — Ти вже обрала, з ким будеш працювати в парі?

Своїм питанням геній загнав мене у тупик. Мало того, що я не цікавилася списком, на відміну від Леонардо, коли подавала свою кандидатуру, так і думати забула, перемкнувши увагу на більш важливі справи. Лера записалася на іншу тему і тому автоматично відпадала для мене в якості пари.

— Не обрала. Але ще є час, попереду цілий місяць, — нагадала йому про терміни, все ще не розуміючи, чого він хоче.

— Часу зовсім мало, якщо враховувати підготовку. Місяць швидко пролетить, — повчальним тоном призвав мене до відповідальності Леонардо. — Хочу запропонувати тобі об’єднатися.

Пощастило так пощастило!

Працювати з генієм — про таке я навіть не мріяла.

— А чому мені? — сумніваючись, що це може виявитися розіграш, захотілося уточнити.

Леонардо, звісно, серйозний хлопець і навіть надто, але мало що.

— Я перевірив відомості на всіх бажаючих. Ти вчишся на відмінно, не пропускаєш заняття і вселяєш довіру. Тому я прийшов до тебе, Анна. Якщо тобі потрібен час подумати, то я ще кому-небудь ...

— Нікого не потрібно! — перебила його, злякавшись, що передумає. — Я з радістю приймаю твою пропозицію. Ти не пошкодуєш! Докладу максимум зусиль. Дякую, Леонардо! Дякую! Дякую!

Від щастя мало не полізла до нього обійматися, хоча геній і перестав дивитися на мене, роздивляючись щось над моєю головою.

Позаду, прямо за моєю спиною, почулося підозріле покашлювання і в той же момент я почула голос, який так хотіла забути всі ці дні…  

— Ось як! Ну що ж, мужик, тобі нереально повезло. Якщо Аня прийняла твою пропозицію і збирається докласти ма-а-а-аксимум зусиль, то все — ховай ніс і готуйся до відступу. Так, мало не забув найголовніше! Без текіли краще до неї не наближайся.

***

(Примітка автора: мова йде про італійського художника, вченого і винахідника Леонардо да Вінчі)