Глава 5/1

Аня

— Ну, точно з тобою не все гаразд! Я ж турбувалася, як ти доїхала зі своїм головним болем. Телефонувала-телефонувала на твій вимкнений телефон. А коли пропажа об'явилася, пронеслася повз, ніби я пусте місце, — ображено протягнула все ще подруга, тому як звинувачення не торкалися хтивого брата.

— Телефон розрядився і я забула дістати його з сумки, — відповіла правдиво на одне із запитань.

Тим паче мобільний без жодних ознак життя так і продовжував валятися там же, зовсім забула про нього, коли вибігала з кімнати.

Виходить, Свят не проговорився. А мені необхідно налаштуватися і розповісти їй всю правду. Як тільки наважуся, так відразу…

В аудиторію зайшов викладач, і Лера зайняла своє місце.

На автоматі зробила начерк, і повністю занурившись в творчий процес, відірвалася від гнітючих думок. Моя улюблена стихія завжди допомагає впоратися з будь-якого роду хвилюваннями. Ось тільки емоції самі падають на лист разом з фарбами.

В кінці оглядала свій шедевр — чорна земля і сіре небо з червоніючим далеко горизонтом.

Палітра гримуча! Куди мої очі дивилися?

— Кхмм ... Ганна, ви сьогодні перегнули з оригінальністю, — делікатно натякнув викладач, що я облажалася по повній програмі.

Довелося домовлятися про перездачу роботи, стипендією мені ризикувати ніяк не можна.

На перерві з Лерою вирушили в буфет. Нічого з виставленого меню апетиту не викликало. Взяла кави з лимонним кексом, щоб до вечора хоч чимось перекусити. Сьогодні після закінчення занять у мене продовження в творчій майстерні. Так називається факультатив, який відвідують бажаючі — три студента, враховуючи мене.

Завдяки керівнику майстерні у мене є можливість ліпити свої горщики, чашки, шкатулки та іншу, як дехто вважає, фігню на гончарному крузі. Після повного висихання, запікання і, інколи, покриття виробу глазур’ю, я розписую їх і покриваю лаком в кімнаті гуртожитку.

Тому вільний час у мене обмежений. Але і по-іншому теж ніяк. Допомога від рідних, у вигляді останніх грошей з і так маленької пенсії, мені совість не дозволяє приймати. Сама захотіла тут вчитися, сама повинна і викручуватися. Так я повторюю собі кожен раз, коли лінь йти на алею.

Лера присіла навпроти з таким же набором як в в мене, і дістала шоколадку.

— Ти помітила як вчора всі чіплялися до мого брата? — я мало не вдавилася, від однієї згадки про нього Лерою.

— Тааак… — протягнула обережно, випадково розчавивши кекс у руці.

Лера не звернула уваги на мою запинку і продовжила:

— Я взагалі дивуюся, що дівчата в ньому знаходять, — почала вона розмірковувати, по квадратику закидаючи шоколадні шматочки в рот. — Невже не видно, що серйозно Свят ні до кого ставитися не збирається? Тільки ідіотки можуть вестися на красу і бігти куди покличуть. Я, хоч і люблю свого брата, але все одно не розумію, чому він такий непостійний. А його друзі і того гірше. Раніше, коли ще Свят жив з нами, одні розмови у них були: у кого скільки, які груди та інші брудні подробиці.

Так довго я каву ще не пила. Вчепилася в чашку і зробила вигляд, що поглинена напоєм до неможливості відповісти. Лера ще м'яко сказала «ідіотки», я хоч і не висловлююсь вкрай грубими словами, але на думці крутилася парочка з ряду нецензурних образ. Далеко не треба шукати кого ...

— Так ось, дівчат своїх він змінює регулярно. Всіх минулих ще якось терпіла, але остання пасія — це же-есть. Злюща-презлюща Христина чіпляється до мене кожен раз, коли її зустрічаю.

Зазвичай Лера миролюбна по відношенню до людей, але дівчина брата її явно дістала, судячи з того, як подруга злиться при згадці про стервозну принцесу.

— Лер, тобі потрібно змиритися, — незрозуміло навіщо, починаю вигороджувати крижаного принца. — Може, на цей раз твій брат зробив свій вибір.

— Та ти що! Прикуси язика, — хапається вона смішно за голову. — Батьки її один раз тільки бачили і вважають ідеальною. В мами тільки і розмови тепер про весілля. Свята не чіпає, він з'їжджає з теми. Зате мені вислуховувати доводиться, яка чудова Христина — розумниця і красуня. Ще й в приклад мені її ставить. Ненавиджу стерво блондинисте!

— А якщо вони люблять одне одного?

Здавалося б, я поставила звичайний питання, а так важко стало на душі. Не те що кішки зашкребли, а цілий слон потоптався.

Адже сама ж ними милувалася на алеї, до того як підійшли. Дві холодні ідеальності зустрілися і нехай будуть щасливі.

Внутрішній голос не піддавався на мої вмовляння і дзижчав: «Тільки не з Христею. Тільки не з нею!»

Палітра гримуча, я один раз поцілувалася і такий переполох в голові.

— Ха! Христя точно любить! Тільки гроші, — з упевненістю заявила Лерка, — Свят ... хмм ... ні, не думаю. Хоча, хто його знає. Я ж не набагато досвідченіша за тебе в таких справах. За винятком того, що ти ні з ким серйозно не зустрічалася, а я в дев'ятому класі цілий рік з однокласником за ручку ходила. Ми з тобою відстали від життя і пора надолужити згаяне.

Коли Лера збиралася щось надолужити, вона не кидалася словами на вітер. Восени стрибнула на підтяжках з моста. Потай від батьків брала уроки їзди на мотоциклі. І своє шикарне волосся темно-горіхового кольору перетворила в щось з мотузок з тією ж метою.

— Давай ми почекаємо, коли доля сама до нас прийде, — я спробувала погасити азартний вогник в сіро-блакитних очах подруги.

Тільки без пожежників з нею мені ніяк не впоратися.

— До старості незайманими будемо ходити? Фігушки! Чекати влітку снігу, а взимку кульбаб сама не буду, і тобі не дам. Найголовніше — не нарватися на таких, як мій брат і його дружки, і все буде чудово. Нам потрібні серйозні і вірні хлопці. А ще розумні й добрі.

— Гарних зовнi розглядати не будемо? — я не змогла стримати сміх, побачивши те, як вона перераховує вимоги, загинаючи пальці.

— Ні-і-і! Ні в якому разі! На красивих будуть кидатися ідіотки, як на Свята.

***