Глава 5

Аня

Наскільки переконливо виглядали мої виправдання перед Лерою зрозуміти поки не могла. Збрехала про сильний головний біль і, не дослухавши подругу до кінця, втекла наче Попелюшка після бою курантів. Туфельку губити не знадобилося. Перед виходом сама зняла для прискорення та в тонких капронових колготках побігла до найближчої машини з шашечками.

В будь-якому випадку ми зустрінемось з Лерою завтра в універі. Як я тепер дивитимусь їй в очі? Одна Боженька знає. А якщо хтивий братик розповість про причину моєї втечі, тоді взагалі складно вгадати, чи залишиться вона моєю подругою…

Весь шлях до гуртожитку серце калатало так сильно, що здавалося, наче то барабан виводить свій вражений танець замість грудної клітки.

Розрахувалась з таксистом і все також, стискаючи туфлі в одній руці і сумочку в іншій, попрямувала в гуртожиток. Після десятого дзвінка Клавдія Іванівна, черговий комендант, відчинила двері. Сонно оглянула, хто ж це посмів порушити режим. З порядками я чудово ознайомлена і це мій перший промах.

Перший і останній! В клуби більше ні ногою! Навчання — алея — навчання. І так до самого випуску, не відхиляючись ні на міліметр.

Увійти з таким рішучим настроєм вдалося без перешкод, а ось швиденько втекти на свій поверх – ні.

— Аню, дитинко, на тебе грабіжники напали? — прокинувшись до кінця, сплеснула руками Клавдія Іванівна з жалем у голосі, замість суворої прочуханки. — Що з тобою трапилося?

— Ееее… Випадково затрималася, більше не буду, — на ходу бурмотіла виправдання для чергової, що причитала позаду.

Проходячи повз велике дзеркало на першому поверсі, я з жахом зупинилася.

Палітра гримуча!

Вийшла сяючою зіркою в образі фатальної жінки, а повернулася пошарпаною міллю, лякаючи загартовану багаторічним досвідом Клавдію Іванівну.

Туш на очах потекла від сліз, колготки порвалися після ходження по землі і взагалі вигляд такий, ніби не з клубу повернулася, а з лісу, де всю ніч бігала від вовків.

З одним вовком я точно зустрілася. Доля правди в цьому є.

Запевнивши, що все гаразд, і черговий за цей вечір раз збрехавши про падіння та біль у нозі, старанно кульгаючи, поплелася до своєї кімнати. На моє щастя Тоня вже спала, на вивертання деталей вечору я взагалі була зараз не готова.

Весь час, поки я приймала душ і намагалася заснути, прокручувала події останніх двох днів. Єдиним, і від цього вкрай неприємним висновком було те, що я сама у всьому винна.

Так-так-так. Тільки я і більше ніхто. Замість того, щоб зізнатися Святу, де ми бачилися напередодні, почала як ідіотка прикидатися тією, ким не є. І потягнула одну брехню за іншою.

Запитати про дівчину, з якою бачила його напередодні, звичайно вже не могла — ми ж не зустрічалися раніше. Стерво вона чи хто завгодно, хіба ж заслуговує такого відношення? А я ж знала, що у крижаного принца є дівчина, якраз йому під стать.

Невже я безпутна особа без гальм при вигляді вродливих чоловіків?

Так і є. Адже в глибині душі приємно лестило, що Свят обрав мене, а не дівчат з великим досвідом, що увесь вечір клеїлися до нього. Точніше з будь-яким досвідом. У мене ж його нема і не було. Уявляю, ким би я себе вважала, втративши цноту прямо в клубі.

Ой, соромно-то як. Не передати словами.

Виходить, бабуся з дідусем, замість пристойної дівчини, виростили повію. Наступного разу, коли потягне на пригоди, буду думати, як я своїм єдиним рідним людям в очі подивлюся, після всього, що вони для мене зробили.

Так лаючи себе за нерозумну поведінку, а його за нахабство, заснула лише під ранок і навіть не змогла прокинутися на першу лекцію.

Прибігла ближче до другої пари по основам живопису і сховалася за мольбертом, уявляючи себе невидимкою. Не допомогло…

— Ань, ти нормальна?

Лера нависла зверху, розкинувши помаранчеві дреди по закріпленому листу. Так і знала, що він все розповість, ще й прибрехав, мабуть…

— Якщо я скажу, що дура, ти мене вибачиш? — відчула, як на очі навертаються сльози.

Невже я втрачу подругу після своєї безглуздої витівки?

З-поза сусідніх мольбертів висунулися голови допитливих одногрупників.