Глава 4

Аня

Мені до цих пір не вірилося, що Він вибрав мене.

Свят нахилився до самого вуха, обдаючи гарячим диханням:

— Підемо зі мною, мила, тут дуже шумно.

Не чекаючи відповіді, узяв міцно за руку, і потягнув до сходів на другий поверх.

— Може краще вийдемо на вулицю? — чинила опір на перших сходинках, але із-за гучної музики Свят не розчув.

Розштовхуючи зустрічних людей, він танком попрямував вперед, не особливо піклуючись про те, як я ледве встигаю за ним на незручних підборах.

На другому поверсі замість столиків, виявилося розгалуження коридорів, кожен з яких мав свій певний колір. Ніби нас лише і чекав, миттєво з'явився співробітник клубу у фірмовому одязі з шкіряними вставками.

— Вам який клас і на скільки?

— Люкс і став по лічильнику.

Про що взагалі мова ведеться? Невже не можна поспілкуватися, сидячи хоча б на тій канапці біля вікна. Адже ми втекли від гучної музики, тому як не чули один одного. Тут було набагато тихіше.

Обернулася до нього запропонувати свій варіант, але мене знову проігнорували. Свят узяв ключ і, не відпускаючи мою руку, провів в бузковий коридор. Відкрив двері. І ми виявилися в просторій кімнаті. Найприкметнішим надбанням тут було... неймовірно широке ліжко!

Стоп. Стоп. Це те, про що я думаю або…

— Я нестерпно хочу тебе, крихiтка! — обхватив однією рукою спину, другу поклав на потилицю, і упився в губи з лякаючим гарчанням.

Від несподіванки спочатку розгубилася.

Поцілунок з одним з найкрасивіших чоловіків, яких лише зустрічала, здавався за гранню реальності. Але до продовження я вже точно не готова.

Тоді як мозок чинив опір, тіло зрадницьки відмовлялось слухатися, збираючись в тугий вузол внизу живота. Наполегливий язик увірвався в мене, з натиском рухаючись в позбавляючому залишків сили волі ритмі.

Мені знадобилося провести відлік, внутрішньо гамуючись зі своєю дурістю та налаштовуючись на активні дії.

Раз. Два. Три. Чотири. П'ять…

Укусила збочену нахабу за нижню губу, і коли він послабив тиск на потилицю, стукнула зі всієї сили лобом по носу.

Зірочки перед очима миттєво закрутилися в хаотичному танці, розпливаючись в миготливі візерунки.

— Ти що твориш, ідіотка? — спалахнув, пропалюючи наскрізь гнівним поглядом.

— Відпусти мене, козел!

Він одразу прибрав руки і відійшов подалі, прикладаючи пальці до носа. Крові не було видно. Думаю, мій лоб постраждав більше.

— Відкрию тобі страшну таємницю — не всі хочуть з тобою переспати! — викрикнула напослідок самовпевненому красеневі, і з силою зачинила двері.

— Та пішла ти, — я почула вже в коридорі, і ледве не збивши з ніг співробітника клубу, кулею злетіла по сходах.

Не встигла наблизитися до нашого столика, як до мене підбігла подруга.

— Ну і де ти була?

Лише зараз до мене дійшло, чим може закінчитися моя дурна слабкість...