Глава 3/1

Свят

— ...Віднесіть, будь ласка, за дальній столик праворуч, — чую закінчення фрази, яку дівчина передає офіціантові і розумію, що допомагає на прохання сестри.

Поблизу Аня зовсім маленька на зріст, ледь дістає мені до плеча. І до того худенька, що облягаюче по фасону плаття трохи провисає по боках. Зі спини так вилитий підліток.

Отримавши відповідь офіціанта, вона розгортається і ахає, прилипаючи до стійки. Світло-карі очі нагадують мені карамельний сироп. Ось тільки зараз вони наповнені швидше переляком, ніж тягучою солодкістю.

У пам'яті спливає вчорашня сцена зі шкатулкою. Настільки схоже прозвучало це «Ах-х».

Втрачаю нитку думки, при вигляді дівчини, що вже зготувалася тікати. Закриваю собою прохід і вона виявляється затиснутою між двома барними стільцями.

— Я настільки страшний? Чому така реакція?

Аня махає головою, не дивлячись на мене.

— Ні-ні. Ви навпаки, дуже навіть ... — голос у неї звучить так тонко і боязко що, якби музика не затихла на час конкурсної програми, не почув би ні слова. — Вибачте, я тоді нічого не встигла сказати і хотіла...

— Звертайся до мене на «ти», — обривав її на півслові, здогадавшись про що йде мова, — Інакше відчуваю себе не на двадцять вісім років, а в два рази старше поруч зі школяркою. З приводу схожих очей у нас з сестрою пам'ятаю, як ти підмітила, спадковість бере своє, — допомагаю їй закінчити розпочату фразу.

Знайшла, за що вибачатися.

— Так, звичайно, — Аня ще раз кинула на мене уважний замислений погляд і, як мені здалося, заспокоїлася. — Мені потрібно йти. Там Лера мене чекає. Пропусти, будь ласка.

Спокій впевненості їй не додав...

Повертатися до столу я не планував, хіба що на хвилинку попрощатися з сестрою. Але і додому поспішати нема чого. Час ще дитячий.

Аня не тягнула на мій улюблений типаж, ні по зросту, ні по комплекції. І в той же час викликала інтерес невідповідністю образу і поведінки. Сам себе переконав, що хочу більше дізнатися про неї виключно на благо сестри. А то мало з ким Лерка зв'язалася, мати всі вуха продзижчала про витівки невгамовної сестриці.

— Якщо ми з тобою вип'ємо зараз по коктейлю, катастрофа вже точно не трапиться.

Вказую їй на один зі стільців. Але стрибати вона не поспішає.

— Дякую за запрошення, тільки я не зможу його прийняти. За столом багато охочих опинитися на моєму місці. Можу покликати, тільки скажи кого?

Ось як! Ніжний голосок та гострий язичок. Весело.

— Може, сама порадиш? Давай-давай, запропонуй конкретний варіант. А то відразу — покликати того, не знаю кого.

Поки говорю з нею, помічаю наростаючі зміни: з заляканої мишки з карамельними оченятами в насуплену кішку, яка намагається здаватися тигрицею.

— Мій вибір для тебе — Рита, — після хвилинного роздуму заявляє з упевненістю, анітрохи не сумніваючись в названому імені, судячи по задоволеній усмішці.

Ось це прикол! А я ще йти збирався.

— Чому вона?

Бачу, що крихітка не жартує, і сам тримаюся, внутрішньо сміючись з її серйозного тону.

— Рита — висока струнка брюнетка, схожа на одну принцесу, — на останньому слові ствердно кивнула.

На яку принцесу і хто така Рита взагалі не зрозумів. За столом кілька брюнеток і блондинок, і я половину зустрів вперше. Серед тих, кого Лера приводила додому, з таким ім'ям не зустрічав.

Швидко згадую, коли я в останній раз зв'язувався з дівчатами набагато молодшими за себе. Христi двадцять п'ять, до неї частіш за все були ровесниці. З ними мені простіше, рух на одній хвилі. А тут фіг розбереш, що вона думає, коли дивиться на мене з-під лоба.

Відпустити чи погратися?

Мене приваблює азарт і все недоступне для швидкого розуміння.

Тому змінюю тактику.

— Окей. Рита, так Рита — слово сутенера закон. Але я не можу так одразу. Налаштуватися треба. Посидіти. Подумати. Раз вже ти взяла на себе роль звідниці, то не можна йти далеко від клієнта.

Тепер Аня втупилася на мене як на божевiльного. Так, вона не всі жарти просікає. Треба не впускати знижку на вік.

— Який ти будеш коктейль? Є переваги?

Повертаюся на початок розмови до привабливих пропозицій представити мені інших дівчаток.

— Будь-який! Мені всі подобаються. Особливо цей, — вказала вона рукою на тацю, яку проніс повз нас офіціант. — Чим менше налито, тим краще.

Більше не сперечаючись, встрибнула на високий стілець і, з відкритим викликом у погляді, закинула ногу на ногу. Невинний жест привернув мою увагу більше, ніж необхідно. Зловив себе вже на тому, що розглядаю стрункі ноги Ані, очима піднімаючи плаття все вище і вище ...

Що за дідько!

— І часто ти відвідуєш подібні заклади? — переключився на більш нейтральну тему, проганяючи образ оголеної дівчини на моїх колінах, що раптово нахлинув на мою уяву.

— Кожні вихідні проводжу в клубах, — видала вона, як само собою зрозуміле, з ледь помітною посмішкою. — Все одно зайнятися нічим, а тут коктейлі, музика, хлопці. Інших інтересів у мене більше немає.

Зовні до Христі їй далеко, але по міркуванням явно ближче до моєї коханки, ніж до Лерки. З однією лише різницею в тому, що всі інтереси Христі пов'язані з шопінгом та салонами.

Збиває з пантелику перелякана реакція Ані на мене. Двічі. Тоді, коли я тільки підійшов до сестри спочатку і тут. Та й за столом вона трималася скромно, на відміну від оточуючих. Ця крихітка інтригує, заплутуючи мене все більше і більше в свої плутані сіті.

Поки напрошується висновок, що Аня розпещена дочка заможних батьків. Тільки, на відміну від моєї сестри, надає перевагу регулярним розвагам, замість книжок і розписування фарбами одягу.

Замовив те, що вона обрала.

Бармен поставив перед Анею маленьку стопку з текілою. Досвідчена марнотратниця клубного життя проігнорувала лимон і сіль, навіть не звернувши на них увагу. І спробувала пити текілу як вино. Відразу ж поперхнулась. Витріщила очманiлi очі і схопилася за горло.