Глава 2

Аня

— Ти уявляєш, залишив сотню! Тепер мені на все-все вистачить, і навiть на виставку відправлю картину.

Ділюся радісною новиною зі своєю подругою, поки пакую в спортивну сумку горщики та вази.

— Знаєш, хоч він і залишив ці гроші, а мені всерівно стерво придушити хочеться, — чую засмучені нотки в голосі Лери.

Ось даремно я на неї все вивалила з найменшими подробицями.

— Зате мені, дякуючи стервозній брюнетці, можна сказати, пощастило. Як відчувала, що шкатулочка принесе мені вдачу. На тижні розпочну роботу над її копією і цього разу вже точно собі залишу.

Я досі перебувала в стані ейфорії. Купюри гріли гаманець і обіцяли вирішити всі мої проблеми на поточний місяць. Лера, очевидно, відчула, що я не при собі після такого, і вирішила уточнити:

— Ти після свого джекпоту не забула, випадково, про завтрашній вечір?

— А що буде завтра, крім того, що це буде неділя? — я засміялася, прикривши рот долонею. На тому кінці повисло напружене мовчання. — Лер, ну за кого ти мене маєш? Звичайно, я пам’ятаю про твій День народження. На алею ні ногою! З самого ранку почну підготовку.

— Мені подобається твій настрій! — видихнула з полегшенням подруга. — З якоїсь іншої причини мені тебе в клуб навряд чи довелося б затягнути. А так, хоч побуваєш вперше за свої дев’ятнадцять років. 

Закінчивши розмову, я попрямувала до гуртожитку. Велика вдача, що академія мистецтв, де я навчаюся на другому курсі, розташована в центрі міста. Поряд корпус студентського гуртожитку. Так що від алеї майстрів можна двадцять хвилин пройтися пішки і я на місці.

Зараз всі мої думки були спрямовані у завтрашній день. Перший похід до нічного клубу.

Хвилююче. Захоплююче. Цікаво!

Здається, що я переступлю рубіж більш дорослого і яскравого життя. У скромної дівчини з села на першому курсі навіть в думках не було туди потрапити. І ось, дружба з Лерою, яка розпочалася у цьому навчальному році, поступово привідкривала для мене завісу міського життя.