Аня
Знову пройшли повз… Незабаром доведеться йти, а я не продала жодного виробу. От невдача!
На алеї майстрів вихідний день не завжди радував великою кількістю перехожих. І як тільки поміж рядів з’являвся випадковий відвідувач, усі майстри навперебій закликали до себе:
«Напишу ваш портрет!», «Найкорисніше мило ручної роботи!», «Картини на будь-який смак!», «Талісмани на удачу!» — і це тільки галас моїх сусідів по алеї.
Перекричати їх навіть не уявляється можливим, та я навіть і не старался. Через це та інші причини до мене покупці підходили значно рідше.
— Мам, глянь яке горнятко з квітами! — підбіг хлопчик молодшого шкільного віку та почав зацікавлено роздивлятися одну з останніх робіт.
В моїй душі оселилася надія! Але тривало це не довго…
— Ой, так кому воно треба всілякий мотлох додому тягнути, — з виглядом досвідченого експерту з мотлоху, жінка потягнула сина за руку від мого столику. І, щоб більше ні до чого не придивлявся на шляху, пришвидшила крок.
Ну ось… Мої вироби з глини розписані Петриківським розписом для більшості людей — безкорисний, нікому не потрібний мотлох. Невже я знову не зможу знайти кошти на участь у виставці? Смішно, блін, прозвучало, коли стипендія пішла на фарби і тепер доводиться обирати між їжею та полотнами.
Все, досить скиглити, перебила сама себе. Ось, глини зато повно.
Глянула знову на свій столик, розмірковуючи, чим ще можна заволікти народ до себе.
«Вся надія на тебе, моя красуне!» — я переклала шкатулку вперед, милуючись відблисками сонця на лакованій поверхні.
Це найкраще моє творіння. Вперше використовувала відтінки золотого кольору, підкреслюючи основу ажурних суцвіть. Я ж навіть не планувала її продавати….
Далі додумати не встигла, помітивши гарну пару, що проходила повз. Вони спочатку зупинилися біля картин. І я, як майбутній художник, з превеликою цікавісттю втупилася на них, відзначаючи деталі.
Дівчина виглядала, наче принцеса з казки. Неймовірної краси обличчя, темне довге волосся, дещо закручене на кінчиках, розвивалося по вітру. Стильна бежева сукня на ідеальній фігурі та туфлі на величезних шпильках мені, далекій від світу моди, здалися надзвичайно елегантним та дорогим вбранням. Навіть наші дві пигалиці з групи одягаються простіше, а їм одяг з Італії привозять.
Аж долоні зачухалися портрет з неї написати. Я зі своїм маленьким зростом і повною відсутністю косметики на обличчі точно, що та сіра мишка у порівнянні з високою та гламурною леді.
Хлопець був їй під стать. Високий плечистий брюнет міцної тілобудови тримався дуже впевнено і навіть дещо відсторонено. Він стояв в профіль і роздивитися його одразу не змогла. І так вирячуюся на людей від безділля, соромно буде, якщо помітять. Брюнетка скосила очі в мій бік і плавним помахом руки помахала своєму хлопцеві.
Ой, вони йдуть до мене! Таким навіть знижку можна не робити.
Хоч би пощастило, хоч би пощастило, пощастило, пощастило….
— Тьху, тут також непотріб якийсь! — голос у принцеси виявився скрипуче огидним і зовсім не відповідав гарній зовнішності.
— Бери вже що-небудь, Христю. Мій час закінчується, — без жодних емоцій холодно промовив хлопець і глянув на наручний годинник.
Я прослідкувала за його рухом, подумки розумiючи — дзуськи вони щось куплять.
Байдужі до дрібниць, типу мене, глибокі виразні сіро-блакитні очі молодого чоловіка дивились повз, кудись у далечінь. Правильнi, чітко окреслені, ніби промальовані широкими мазками, риси його обличчя віддавали зимовим холодом. Гордовито вигнуті широкі брови, ідеальний для портрету рівний ніс та міцно стиснуті губи не дозволяли навіть задуматися про теплі відтінки для опису красунчика.
Крижаний принц - точно про нього. Не дивлячись на сонячну квітневу погоду, поруч з цією величною парою відчувала, що починаю замерзати.
І все ж таки найнеймовірнішим у зовнішності хлопця було те, що я десь таки бачила вже схожі очі… Зібратися з думками не виходило, і тому відкинула спроби згадати.
— Вазу їй купити, чи що? Просто не хочеться з картиною морочитися, — брюнетка почала піднімати та роздивлятися кожну мою роботу, сморщуючи ніс та цикаючи кожен раз, коли повертала її назад на столик.
— Довго мені ще чекати? — у голосі крижаного принца почулися металеві нотки.
Ну і парочка… А здалека так мило виглядали. Зволіла не лізти зі своїми порадами, видно ж, що вони їм до заднього місця.
— Не заводься, Заю! Я також сюди прибігла замість салону, і нічого — терплю. — Брюнетка підняла мою шкатулку, так само зморщивши носа, нагадуючи гримасою пацюка. Підняла кришку, заглянула всередину. Потім повернулася до супутника. — Ти як хочеш, а я ганьбитися з таким подарунком не буду. Сам подивися! — підняла руки і покрутила у нього перед носом. — Гадаєш, моя тітка, власниця салону краси, оцінить?
Принц сфокусував погляд на шкатулці, дещо зіщуливши очі. І тільки-но відкрив рота, щоб щось відповісти, сталося найгірше…
Похитнувшись на своїх підборах, брюнетка вчепилася в рукав хлопця, і… впустила мою улюбленицю з рук.
Бац!
— Ах-х-х, — я навіть як дихати забула, падаючи навкарачки прямо на асфальт.
Декілька великих та дрібних уламків прощалися зі мною, продовжуючи грати бліками розбитих квітів.
Зараз мені більш за все хотілося грюкнути принцесу багетною рамою по нахабній пиці, зачепивши її зморщений ніс. А ще збити корону з зарозумілого злого парубка. От гади! Судячи з відблисків, що вже розпливалися, стало зрозуміло, що це навернулися гіркі сльози ...
— Треба міцніші ліпити, щоб не билося! Бо стоїть тут, впарює людям неякісний товар. Підемо, Зай!
Я подняла голову, надсилаючи убивці шкатулочки презирливий погляд крізь сльози. Але вона його не побачила, перемкнувши свою увагу на телефон. Притуливши трубку до вуха, спокійно і граціозно стервозна принцеса попрямувала далі.
— Скільки коштує шкатулка?
#386 в Сучасна проза
#2471 в Любовні романи
#1198 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 10.10.2024