8.

Ми продовжуємо стояти  на терасі, його піджак на плечах пахне ним — деревом, шкірою і чимось небезпечно чоловічим. Зірки над нами здаються ближчими, ніж зазвичай. Коул повертається до мене, його пальці все ще під моїм підборіддям. Погляд темний, голодний. Серце стукає так сильно, що я чую його у вухах.

— Блейр... — шепоче він хрипко, і це звучить як благання й наказ одночасно.

Я не встигаю відповісти. Він нахиляється повільно, даючи мені секунду втекти, але я не тікаю. Його губи торкаються моїх — спочатку м’яко, майже обережно, ніби пробує на смак. А потім глибше. Гаряче. Його рука ковзає по моїй талії, притискає сильніше до себе. Я відчуваю кожен м’яз його грудей, тепло тіла крізь тканину. Мої пальці заплутуються в його сорочці. Поцілунок стає жадібним, мокрим, трохи пекучим. У животі все стискається солодко, ноги слабнуть. Я видихаю йому в рот, і він ковтає цей звук, ніби це найсмачніше, що він коли-небудь пробував. Він просто майстер поцілунків.

На мить увесь світ зникає. Є тільки він. Його язик, його пальці, що вп’ялися в мою спину, ніби бояться, що я розтану.

Але раптом усе лопається, як мильна бульбашка.

— Ось ти де, шльондро! Ну привіт! Давно не бачилися...

Голос Джейка ріже ніч, як ножем. Я відриваюся від Коула, серце падає. Він стоїть біля входу на терасу, обличчя червоне від люті, поруч — якась білява дівчина, яку я бачу вперше. Вона тримається за його руку й посміхається, ніби прийшла на шоу.

— Джейк... — вимовляю я, голос ще хрипкий після поцілунку.

— Ні, ти серйозно? — він робить крок ближче, голос гучний, привертає увагу кількох столиків. — А я ще  вчора збирався перепросити, а ти вже в ліжку з цим... цим альфа самцем  у костюмі? Підстилка багатія, блін!

Слова б’ють по щоках сильніше, ніж ляпас. Щоки горять. Я відчуваю, як у грудях розливається гарячий сором. Люди починають повертати голови.

Коул стає передо мною одним плавним рухом. Його постава змінюється — плечі розправлені, погляд холодний, небезпечний. Харизма, яка щойно обволікала мене, тепер перетворюється на щось гостре.

— Я б радив тобі стежити за словами, — каже Коул тихо, але так, що повітря навколо ніби густішає. — Або ми продовжимо цю розмову в іншому місці.

Джейк сміється, але нервово.  
— О, а ти хто такий? Її новий спонсор? Скільки заплатив, щоб вона так швидко розсунула ноги? Вчора ще вдавала цнотливу, а сьогодні вже лижеться з тебою на терасі, як...

— Досить! — Коул робить крок уперед. Його голос стає низьким, як гарчання. — Ти зараз вийдеш звідси сам. Або я допоможу. І повір, тобі не сподобається другий варіант.

Він не підвищує голосу. Не б’є. Просто стоїть, і цього достатньо. Джейк вагається, переводить погляд з мене на Коула. Його подруга смикає його за рукав, щось шепоче.

— Ти ще пошкодуєш, Блейр, — випльовує Джейк наостанок. — Така ж, як усі. Шлюха.

Вони йдуть. Коул не рухається, поки вони не зникають. Тільки тоді повертається до мене. Його рука обережно лягає мені на щоку, великий палець витирає сльозу, яку я навіть не помітила.

— Гей... — шепоче він м’яко, зовсім іншим голосом. — Дивись на мене. Ти не те, що він сказав. Зрозумій?

Я киваю, але в горлі стоїть клубок. Поцілунок ще горить на губах, а сором від слів Джейка роз’їдає груди. Коул притягує мене до себе, обіймає. Його долоня гладить мою спину повільними колами. Тепло. Захист.

— Я не дам йому тебе образити, — каже він тихо, губами біля мого волосся. — Ні йому. Ні комусь іншому.

Я притискаюся щокою до його грудей, слухаю, як б’ється його серце. Рівно. Сильно. І вперше за вечір думаю, що, можливо, я справді можу дозволити собі такого чоловіка. Навіть якщо це лякає до бісової матері. 
​