6.

Я зачиняю за собою двері, і тиша будинку одразу лягає на плечі важким ковдрою. Ноги ще пам’ятають тепло Коула, те, як його палець повільно проводив по зап’ястю. У грудях все солодко стискається. Я посміхаюся сама до себе, ставлю сумку на підлогу й знімаю туфлі. Батьки, мабуть, ще на роботі. Добре. Хочеться просто полежати й перебрати в голові кожен його погляд.

Але в кухні хтось є. Джейк. Сидить за столом, нога на ногу, телефон у руці. Обличчя напружене, щелепа випинається. Серце падає кудись униз. Що він забув? Якого біса?

— Що ти тут робиш? — питаю я, і голос виходить сухішим, ніж хотілося.

Він підводиться повільно, очі звужуються.  
— Ти серйозно? Квіти, Блейр. Якісь білі троянди в офіс. А мені кажеш, що в тебе все складно, що не готова до стосунків.

Я ставлю сумку на стіл. Руки трохи тремтять.  
— Джейку, ми розійшлися. Ти сам пішов. Чого ти  тепер влаштовуєш сцени?

Він робить крок ближче. Запах його одеколону — знайомий, але зараз він дратує.  
— Бо ти брехуха, от чого. Чотири місяці вдавати цнотливу. «Джейк, я не готова», «Джейк, мені треба час». А сама з першим-ліпшим типом уже розставляє ноги?

Слова б’ють, ніби гарячий ляпас. Я відступаю, спина впирається в край столу. У грудях пече.

— Ти що собі дозволяєш? — голос мій стає гострішим. — Я з ним навіть не...

— Не бреши мені! — він підвищує тон, хапає мене за руку вище ліктя. Пальці стискаються сильно, боляче. Шкіра відразу червоніє під ними. Я смикаюся, але він не відпускає. 
— Бачив, як ви виходили з того ресторану. Він дивився на тебе, ніби вже роздяг. А ти посміхалася, як шльондра. Мало не стрибнула йому на шию.

Біль від хватки змішується з гнівом. Щось у мені лопається. Я рвучко вириваю руку, відштовхую його в груди. Долоня пече від удару.

— Відпусти, ідіот! Ти хто такий, щоб мене чіпати? Ми не разом! І якщо я хочу з кимось спати — це не твоє собаче діло!

Джейк моргає, обличчя червоніє. Він завжди думав, що я м’яка. Тиха. А зараз я відчуваю, як у горлі піднімається щось гаряче, зле.

— Ти... сука, — випльовує він, але вже без колишньої впевненості. Голос тремтить. 
— Вдавала недоторканну, а сама...

— А сама що? — я піднімаю підборіддя, хоч серце калатає так, що в скронях стукає. — Не хотіла тебе, Джейку. Ось і вся правда. Ти завжди тиснув, завжди хотів тільки одного. А тепер приходиш сюди і обзиваєш мене? Забирайся геть з мого дому.

Я вказую на двері. Рука все ще горить від його хватки, на шкірі червоні сліди пальців. Це виглядає бридко. Він стоїть секунду, важко дихає, ніби хоче ще щось сказати. Але я не даю.

— Забирайся, — повторюю я тихо, але жорстко. — І більше не з’являйся.

Джейк лається під ніс, хапає свою куртку.
— Ти ще мені за це відповіси...
Двері грюкають так, що стіни здригаються. Я залишаюся посеред кухні, тручи зап’ястя. Біль повільно відпускає, але всередині все ще кипить. Сльози підступають, але я ковтаю їх. Не через нього. Через те, що один день з Коулем змусив мене відчути себе бажаною, а Джейк відразу все обісрав.

Я сідаю на стілець, притискаю долоні до обличчя. Пальці холодні. У голові — тільки Коул. Його усмішка, його дотик. І як сильно мені хочеться, щоб він був тут зараз. Щоб прикрив мене своїм теплом і забрав цей брудний присмак.
​